По галереї, зігнувшись, бігав високий чоловік із пакетом, з якого сочилося червоне вино.
— Вислизнуло, Сань, чуєш? Давай — витирай!
Організаторів фотовиставки "Ірак. Погляд миротворця" у Фонді сприяння розвитку мистецтв ми застали за витиранням вина.
— Ви до мене? — обернувся підтягнутий юнак у чорному костюмі, оливковій сорочці й відполірованих туфлях. Він рушником витирав долоні.
Військовослужбовець Олександр Корж, 30 років, — саме так його звали — обтер пляшку "Шардоне" й поставив її на підлогу.
— Це перша моя виставка, — сказав і відвернувся.
У двох залах фонду було розвішано кількадесят кольорових фотографій.
Ви були в Іраку як миротворець? — уточнила у фотографа.
Він запропонував сісти на диван, що стояв у кутку.
Олександр обтер пляшку "Шардоне" й поставив її на підлогу
— Давайте не будемо про це: я працюю в Службі безпеки України... У вас ще є питання? — скористався мовчанкою, що запала між нами. А потім несподівано заговорив: — Я ніде спеціально не вчився фотографувати. В Іраку фотографував, коли мав вільну хвилину або проїжджав цікаві місця. Для мене це була віддушина, розумієте? Я відпочивав від тієї... — Олександр не договорив й уперся кулаком у м"яке диванне бильце.
Ви були лише у столиці Іраку?
— Так, сім місяців в Аль-Мансор — одному з районів Багдаду, — він опустив очі. — Нас пускали тільки у магазин за харчами. А я ще встигав фотографувати продавців, їхніх дітей...
А можна було купити те, чого не було в частині, — скажімо, місцеві солодощі?
Олександр подивився з-під лоба.
— Хитра ви... — промовив іронічно.
Добровільно туди поїхали?
— Не дуже хотів, — зізнався. — Але є правило: якщо ти прийшов служити — служи. Моя дружина, Оксана, переживала. Навіть була проти, щоб я їхав. Але ми вирішили: будемо вірити, що нічого лихого зі мною не станеться.
Часто їй дзвонили звідти?
— Щодня! — кутики його вуст здригнулися. — Говорити можна було лише 15 хвилин. Якщо перебереш час, інший дзвонитиме о 12-й ночі. Спершу там важко було — жарко дуже — температура 50–55 градусів! Нам іще пощастило: ми жили в елітному районі, де була вода. Бо в іракців із водою проблеми, і світло з"являється лише на дві години. Більше я туди не поїду...
Олександрові, мабуть, здалося, що сказав забагато, і він замовк.
Українці знають про Багдад з телесюжетів про вибухи. Як виглядає це місто?
— Тепер я теж дізнаюся про Багдад з випусків новин. Найчастіше бачив це місто з вікна автомобіля... Зараз там відбудова, жінки народжують, люди намагаються якось виживати. Вражає їхня гостинність. Принаймні українці не відчували жодної агресії. У багдадських магазинах казали продавцям "Україна", а вони нам — "Ґуд! Друзья!", — Сашко показує підняті догори великі пальці — "во!".
З кимсь потоваришували?
— Ні, самих відвідин магазину для цього було замало. Хоча багато багдадців розуміють російську, адже вчилися у військових інститутах в СРСР. Решта розмовляє ламаною англійською.
У багдадських магазинах продавцям казали: "Україна", а вони нам — "Ґуд! Друзья!"
Що іракці думають про свого колишнього президента?
— Одні задоволені, що Хусейна скинули. Інші, навпаки, кажуть, що при ньому було краще. Настрої поділилися.
Далі Олександр розповів, що навчається в Національному університеті культури.
— Вчуся на телеоператора. Коли був в Іраку, якраз розпочалася сесія. Я приїхав, показав фотографії, і мені поставили всі заліки, — похвалився. — А друзі з фотоклубу "9х12" загорілися ідеєю зробити ще й виставку.
На ваших фото усміхнені іракські діти. Ви навмисно не фотографували руйнувань?
— Чому, в мене є руїни гарему Саддама Хусейна. А біль — навіщо?.. Я сам намагаюся про нього забути.
— Ну що, випитали щось? — поцікавився чорнявий чоловік, що стояв поруч, після того, як Сашка кудись покликали. — Фотографії більш промовисті, еге ж? Бачите: хлопці встановлюють на даху жовто-блакитний прапор. У Багдаді вішати стяг на будинку — все одно, що показувати терористам, куди цілитися.
Чоловік представився Андрієм — одним із організаторів.
— Він служив в охороні дипломатичних представництв, — став розповідати про Коржа. — Сашко добре знає, що таке "червона лінія". Це найнебезпечніша зона — дорога до Багдадського аеропорту...
У Києві побачити Ірак очима працівника СБУ можна до 25 грудня на Фролівській, 1б.
Вхід вільний.
2 
1
Коментарі