34-річний камерунець Малколм Елад та 30-річний нігерієць Патрік живуть у Києві на Дарниці. Знімають кімнату і платять за неї $70.
Разом із іще сімома темношкірими грають у гурті "Реґґі бойз".
— З ними цікавіше. Вони приємніші, ніж усі ці з СРСР, — каже господар квартири, вусатий дядько середнього віку в картатій сорочці, який представився Євгеном. — Я й сам музикант, граю на піаніно. Навіть англійські пісні пишу, — показує дрібно списані аркуші.
Високий Патрік — у червоногарячому спортивному костюмі, із зображенням левової пащі на грудях. На шиї — яскраве намисто. Волосся стирчить догори, на чолі зібране плетеною смужкою.
— Це афру, — хвалиться зачіскою. Говорить нігерієць російською, швидко і майже без акценту. Його друг Малколм — низенький і худорлявий. Він у яскраво-бірюзових балонієвих "спортивках" і жовтій футболці поверх бордового светра. Волосся скручене у дреди і перев"язане мотком звичайної білої резинки. Мови майже не знає. Патрік перекладає.
Сідаємо на кухні — на старенькі білі табуретки, біля газової плити.
Малколм хвалиться, що в його батька було 37 дітей, від семи дружин. Сам він десь 26-й за рахунком, але точно не пам"ятає. Тато — Франсіс — був держслужбовцем, непогано заробляв, як для Камеруну.
Зовсім не обов"язково йти в РАГС, — емоційно жестикулює його 26-й син. — Головне, щоби ти платив за школу, годував і одягав. По кишені тобі сім дружин — живи! Уся сім"я мешкала в одному великому дворі. В одному будинку — тато з дружинами, в інших — діти. У моєї матері Сесилії було ще четверо дітей. Вона на плантаціях працювала, померла у 1982-му. Не знаю, скільки їй років було. А за рік до того помер тато.
— Хочеш одружитися, — пояснює його друг, — несеш батькам нареченої пляшку. Домовитеся по-людськи і живіть. Раніше в Африці не було закону про аліменти. Зараз — не знаю.
Малколма виховували брати та двоє сестер. Найстаршому тоді було 45.
По кишені тобі сім дружин — живи!
— Не знаю, чи він ще живий, — знизує плечима африканець. — Усі роз"їхалися по світу. Хто — в Африці, хто — у США, хто — в Німеччині. В Україні я один. Брат із Нідерландів гроші пересилає. Інколи 100 доларів, а як попрошу — то й 500. У неділю аж трьом дзвонив. А п"ятеро померло вже.
До України він приїхав учитися.
— Вступив до технікуму у Вінниці — морщить лоба. — Через рік утік, — закурює цигарку. — Спочатку торгував речами на базарі. Тепер — музикант. Зараз у нас є спонсор — Єгор.
— Прізвище скажіть, — прошу.
— Нєт-нєт...
Заробляють хлопці небагато: кожний по $150–200.
У кімнату заходить ще один темношкірий чоловік. На повновидому обличчі — ледь помітні шрами.
— Андрій, по-вашому, — представляється 35-річний Енді, теж музикант. Патрік наливає товаришеві кави в білу філіжанку. Енді сідає за його спиною на табуретку і мовчить.
— Мене на Хрещатику кілька років тому наздогнали скінхеди — п"ятнадцять на одного, — продовжує Патрік. — Дражнили мавпою. Та хоч орангутангом назвіть, я ж знаю, що я людина! — жартома б"є себе кулаком у груди — у левову пащу.
Малком зустрічається з 28-річною Людмилою, продавщицею в гастрономі. Збирається одружуватися, але пізніше. Патрік живе у цивільному шлюбі з 21-річною житомирянкою Світланою. У них є півторарічна донька Аманда.
Я натякаю, що в Україні у них не вийде мати 37 дітей чи семеро дружин. Наші дівчата можуть за це й пательнею по голові дати.
— У Римі живеш — по римському говори, — філософськи погоджується зі мною Патрік, ставлячи на іржаву плиту старенького червоного чайника в білу крапочку. — От тільки погода у вас, сніг... Ужас! А влітку тут добре. Мову потихеньку вчимо. Мене зовут Патрік, — старанно промовляє по-українськи. — А ще... Сорі, забув.
— Як справи! — радісно підказує Малколм.
— Я ще знаю: "Я тебе кохаю" і "Дай мені цибулю", — хвалиться Патрік.
1971 — Малколм народився у Камеруні
1981 — помер його батько Франсіс
1982 — померла мати Сесилія
1998 — приїхав в Україну
2001 — почав грати в гурті "Реґґі бойз"
2001 — познайомився з Людмилою
2002–2003 — торгував на Шулявському базарі
4 
1
Коментарі