Лаура Рейніля, 56 років, — посол Фінляндії в Україні. Її кабінет розташований на другому поверсі фінської амбасади в Києві, на вулиці Стрілецькій.
Пані посол виходить назустріч, усміхається і звичним жестом простягає руку для знайомства. На ній бірюзовий костюм зі спідницею за коліно. Пані Рейніля трохи схожа на Маргарет Тетчер. Ми сідаємо за журнальний столик, на якому уже стоять кава, цукерки і печиво. На тумбочці — груба книга Віктора Януковича, з фотографією автора на обкладинці.
— Это я не агитирую, это мне подарили, — каже вона.
Говорить пані посол по-російськи, з ледь помітним акцентом.
— Я колись подумала: така робота має бути цікавою, — розповідає про себе. — І стала дипломатом! Це — багате життя, ви розумієте мене? Але дипломат живе на валізах. Коли ви молоді, то легко заводите нових друзів, переїжджаєте з місця на місце. А мені вже хочеться трохи стабільності.
Цікавлюся, чи подобається їй в Україні.
Коли вперше побачила на вулиці бананову шкурку, підняла
— Україна пережила важливий момент історії — революцію, вибори... Деякі колеги у Фінляндії заздрять мені, — говорить статечно.
Питаю, чи знайома вона з нашими жінками-політиками. Пані Лаура киває ствердно і називає два прізвища — Богословська і Тимошенко.
— Тимошенко — енергійна, інтелігентна жінка, сильний політик. Про Богословську теж складається враження, що вона знає, що робить. Впевнена у собі, — промовляючи це, пані посол кладе лікті на бильця крісла.
А якими були перші враження від столиці?
— Я прилетіла до Києва взимку. Було холодно й сумно, але представник Міністерства закордонних справ привіз такі гарні квіти! — говорить із блиском в очах. — Ми поїхали у резиденцію. Я там, правда, ще не жила, всі мої речі були в коробках. Українці дуже гостинні, — продовжує. — Але... Я, коли вперше побачила на вулиці бананову шкурку, швидко підняла її. А потім помітила, що дехто кидає обгортки і цигарки прямо на тротуар, — хитає головою.
А як вам український сервіс?
— Українці дуже гостинні. Тут є всі умови для розвитку індустрії сервісу та туризму. Потрібно тільки докласти зусиль. Наприклад, фіни люблять подорожувати самі, без групи, купуючи квитки в дорозі. Але я чула, що в Україні великі черги! Стоїш у касу, перед тобою п"ятеро людей, а потім виявляється, іще двадцять зайняли місце і відійшли до інших кас, де швидше рухається. Касири часто невдоволені, тому не пропонують альтернативні маршрути, зручний час. Доводиться їх умовляти.
Я дуже люблю гуляти Києвом, — переходить пані Лаура на приємнішу тему. — У вас так затишно. Не в кожному місті Європи можна гуляти пішки — з міркувань безпеки. А у Києві — просто люксус!
Їздите з шофером?
— Тільки у робочому авто, — делікатно надпиває каву. — А у вихідні сама за кермом. У нашій сім"ї так заведено. Ще моя бабуся водила машину, навчилася цьому в 50 років. Вона фінка, але жила в Америці. Мама теж сиділа за кермом. Це принципово для нашої родини. І моя донька — досвідчений водій, — каже гордо. — У мене скромна машина, в Україні є розкішніші, — смакуючи слово, промовляє. — Я воджу маленький "Фольксваґен". Чому його купила? Бо у мене вузький гараж, — сміється. — Таку машину легше поставити, коли повертаюся увечері втомлена.
Фінський салат — це ковбаса
Прошу її розповісти про сім"ю.
— Мій чоловік давно помер. У Гельсінкі живе доросла донька Анна. Приїздить до мене рідше, ніж я хотіла б, — сумно усміхається. — Вона недавно закінчила бакалавріат економіки і тепер шукає роботу. Хоче, щоб було цікаво та добре платили. А коли приїздить, то кілька днів ходить тут по магазинах.
Фінські чоловіки, чула, полюбляють м"ясні страви.
— О, — розвеселилася дипломатка, — кажуть, що фінський салат — це ковбаса.
У мене є домогосподарка Олена. Вона дуже смачно готує, навіть для великих прийомів. Гості її хвалять. Я з гордістю розповідаю усім, що вона — українка. Олена любить готувати борщ та вареники. Іноді робить карельські пироги, схожі на "растігаї" — з житнього тіста, з рисовою кашею всередині. Я рідко буваю в ресторанах, — продовжує після паузи. — Коли маю вільний час, люблю відпочивати і вечеряти вдома. Сама я по кафе і ресторанах не ходжу.
Кажуть, ви маєте особистого модельєра, але приховуєте її прізвище.
— Бо я не знаю її прізвища! — вигукує. — Лише ім"я — Таня. Так само не знаю прізвищ масажиста і перукаря. Мені порадили їх знайомі.
Маєте іміджмейкера?
— Ніколи навіть не думала про це. Я сама вибираю одяг, прикраси, аксесуари.
Багато часу витрачаєте на себе вранці?
— Умиваюся, зачісуюся, п"ю чай із сандвічем, одночасно дивлюся телевізор. Уранці не люблю поспішати.
Спортом займаєтеся?
— Якщо маю можливість, ходжу в тренажерний зал. Але в такий, — каже лукаво, — де не дивляться, в якому я одязі: новому, старому, модному чи ні. Там можна просто розслабитися.
Жартують, що у Фінляндії національний одяг — спортивний костюм і кросівки.
— Так, — серйознішає вона. — В Україні святковіше вбираються: тут носять підбори, спідниці. А в нас думають лише про комфорт і зручність. От я на роботі ношу костюми, а у вільний час одягаю штани.
2 
1
Коментарі