26 червня в московському СІЗО "Лефортово" старший матрос буксира "Яни Капу" 31-річний Віктор БЕСПАЛЬЧЕНКО одружився з одеситкою Тетяною ШЕВЧЕНКО, 27 років. Чоловік перебуває у російському полоні сім місяців. Він — один із 24 моряків, яких 25 листопада 2018 року в Керченській протоці захопила РФ.
— Ми познайомилися у січні 2014 року в Криму, — розповідає Тетяна. — Я приїхала до друзів у селище Новоозерне поряд із Євпаторією. Віктор був у нашій компанії. Ми одразу сподобалися одне одному. Пізніше розповідав, що я приглянулася йому з першого погляду. І всі ті два тижні, що я там була, він кожен день знаходив привід прийти до нас. Очевидно, щоб ми побачилися.
За місяць після нашого знайомства почалася окупація Криму. Віктор служив старшим матросом катера "Херсон". Тоді багато хто здав позиції, а він дивувався, як так можна. У березні 2014 року був серед українських моряків, заблокованих російськими військовими на озері Донузлав. Віктор — патріот, він не сумнівався у тому, щоб продовжувати службу в українській армії. Коли постав вибір місця служби, я проявила ініціативу. Сказала, щоб їхав до мене в Одесу.
З квітня 2014-го Тетяна і Віктор почали жити разом.
— Черед два роки у квітні коханий зробив пропозицію. Вирішили влаштувати весілля через рік. До того часу планували назбирати грошей, бо хотіли, щоб все було ефектно. Але якось не склалося. Домовилися, що одружимося у квітні 2019-го. Але не вийшло, бо чоловік потрапив у полон.
Перед тим спілкувалася з ним вночі 22 листопада, — продовжує жінка. — Потім дзвонила, та його телефон був вимкнений. Віктор попереджав: "Коли будемо проходити Керченську протоку, зв'язку може не бути. Подзвоню, коли допливемо до Маріуполя". Два дні він не телефонував. Набираю номер — абонент недоступний. В душу почала закрадатися тривога. Після роботи прийшла додому і побачила у новинах, що їхній буксир протаранили. Був страх, нерозуміння, неприйняття. Як таке взагалі може відбутися у сучасному світі? Але, як виявилося, — у Росії може бути все. Вранці наступного дня помчала в частину, де служив Віктор. Почала виясняти, що сталося, коли хлопців повернуть. Мені відповіли: "Все буде добре. Не хвилюйтеся. Їх привезуть назад".
Тетяна побачилася з чоловіком за два місяці.
— У січні поїхала до нього в Москву, — каже вона. — Коли побачила Віктора, хотілося ридати. Він показував, щоб не плакала і стискав кулак біля серця. Стримувалася, як могла. Там у нас було кілька хвилин, щоб переговорити. Вирішили, що розпишемося. Відтоді я почала оформлення документів.
Наша адвокатка зателефонувала мені й сказала, що можемо одружитися за російським законодавством або нас розпишуть консули. Звісно, обрали одруження за українським законом. Але консулам розписати нас не дозволили. Коли вже мала на руках весь пакет документів, Віктор ще раз написав заяву. Слідчий таки дав дозвіл.
У СІЗО Тетяна привезла з собою весільну сукню, костюм, сорочку та обручки. Все обирала сама.
— Переживала, чи вгадаю з розміром обручки, бо чоловік схуднув за цей час. Але сіла ідеально. Церемонія тривала 30 хвилин у присутності двох співробітників СІЗО. Вони все записували на аудіо. Того дня провела поруч із Віктором менше години. Просив передати йому штани. Бо весь одяг тепер завеликий на нього. Ще просив великий рушник і пахуче мило.
Тетяна взяла прізвище чоловіка. Тепер вона може офіційно вимагати побачень із Віктором, які дозволені лише родичам. Наступного разу вона поїде до чоловіка у липні. Тоді почнеться суд над українськими моряками.
2 
1
Коментарі