Група з 11 туристів стоїть біля львівського ресторану "Мон Піус". Починається екскурсійний тур про батярів. Так у міжвоєнному Львові називали романтичних розбишак, які мешкали на околицях міста. Під дерев'яним помостом, на якому стоять столи, у квітах захована бронзова скульптура батярика-фінансиста.
— Давай, три йому гаманець, — штовхає в бік свого чоловіка полтавка Антоніна Михайлюк, 47 років. — А то ти таке ледащо. Може, хоч та скульптурка тобі поможе. Найдеш які гроші. Чи в лотерею виграєш.
— Так я ж працюю, — бурчить той.
— Працюєш, а нічого з того не видно. Дивися, я навіть босоніжки нові купити не змогла. В минулорічних поїхала. А вони не модні.
— Цей батяр молився тут до святого Христофора, — пояснює екскурсовод Ігор Лильо, 41 рік. — Ви ж знаєте, що у батярів гроші ніколи не трималися. Обіцяв святому, що витрачатиме їх на добрі справи, а не на випивку. Раптом побачив, як у стіні щось блиснуло. Там знайшов скарб. Батярик мало з розуму не зійшов. Хотів у кнайпі обмити таке щастя. Але Христофор нагадав йому про обіцянку. Тому батяр відніс гроші в банк. Згодом найшов собі гідну наречену, розпочав бізнес. Помагав бідним та сиротам, давав гроші на церкву. Якщо потерти його мішок із грошима, забудете про фінансові проблеми.
Туристи фотографуються зі скульптурою.
— Усе, точно стану багатий, — сміється чоловік у синій футболці та білій кепці. — Ну, тримайся тепер, Миколо. Я переплюну твій бізнес. Зароблю грошей, куплю "лєксус". Тоді поцілуєш мене в одне місце.
Люди виходять на вул. Вірменську, прямують до кафе "Під клепсидрою". Тут на літній терасі захований батярик-пекар. Всього по Львову є п'ять таких фігур. Кожна 50 см заввишки, відповідає за успішність у різних галузях. Їх установив навесні скульптор Володимир Цісарик.
За 200 м до Оперного театру стоїть скульптура монаха-пивовара у людський зріст. На його правому плечі — пивна бочка. На передній кришці зроблений годинник. О 17.15 в бочці грає музика. За легендою, саме 1715 року у Львові почали варити пиво.
— А це — батько всіх батярів, — сміється екскурсовод. — Бо ж батяри любили пиво.
Закінчується тур біля Віденської кав'ярні на просп. Свободи. Ігор Лильо підводить туристів до батярика, що відповідає за любовні справи. Ірина Ольхіна, 27 років, у довгій сукні кольору морської хвилі тре скульптуру з подругою Галиною.
— Ти Катю пам'ятаєш? Вона в Берліні була. Там якогось чоловічка за носа потерла. Говорили, що він за любов відповідає. І що ти думаєш? За два місяці заміж вийшла. Так що три, Галочка, три. Може, й тобі повезе, — каже Ірина.
— Під час екскурсії ставлять купу запитань, — говорить екскурсовод Ігор. — Тільки на два я не можу відповісти — яка фірмова львівська страва та який найкращий львівський сувенір. Дам пляшку тому, хто придумає відповідь. Іноземці свою поїздку планують за кілька місяців. Наші ж навпаки — сідають у поїзд і лише тоді телефонують, просять організувати їм на завтра екскурсію. Не розуміють, що день може вже бути повністю розписаний.
1 
1
Коментарі