Субота, 14.57. Актор і народний депутат-"свободівець" Богдан Бенюк, 55 років, під'їжджає до театру імені Івана Франка "Шевроле Нива". Заднє сидіння в машині застелене поліетиленом.
— Застрибуй і поїхали, — відчиняє передні дверцята, квапить. — Часу нема, у мене сьогодні ще вистава.
— Нас троє — ще один журналіст і фотограф.
— Нащо вас стільки? Не треба! — сердиться Бенюк.
Після 5-хвилинної суперечки відкидає поліетилен. Звільняє місце для ще однієї людини.
— А ти, Наталочко, їдь додому, я тобі свято подарував, — говорить дівчині-фотографу. — Учора було Наталки, чи Оксани, чи Тетяни. То ти маєш відпочивати.
Над лобовим склом прикріплена іконка Божої матері, медальйон-тризубець та сувенірний український прапорець.
— Мусив же я вас вибити із колеї, — сміється Бенюк.
Кажуть, найкращий політик — це талановитий актор.
— Ага, порівнюють Верховну Раду з театром. Я там не бачу цікавих типажів. Театр тримається на класиці. А те, що відбувається в політиці — це одноденка. Ще невідомо, чи довго буде цей склад Ради триматися. Сьогодні воно актуальне, а як дивитися пізніше — то вже й нецікаво. Коли президент сказав "йолка" і зробив перед тим велику паузу, — ми потішилися. А тепер воно і не смішно, бо ми звикаємо до цього.
На перехресті вулиць Інститутської та Банкової, за 200 м від Адміністрації президента, підіймає руку. Вітається з даїшником. Той махає жезлом, дозволяє розворот через осьову.
— Дякую, — киває Бенюк.
Актор мусить бути добрим психологом. Скажіть, чому в президента завжди така умиротворена усмішка?
— А хто в нас президент? — робить здивоване обличчя. — Він не патріот, то чого я буду за ним слідкувати? Може, він поїв смачно. Країна потихеньку перетворюється на поліцейську державу. Внутрішні війська збільшуються, зменшується армія. Хлопці йдуть "вєрной дорогой" — убезпечують себе. Бо довкола все стає дражливим. Їдь, кицю, їдь, — пропускає на повороті червоний "Форд Фієста". За кермом сидить білявка.
Політики бувають на ваших виставах?
— Ющенко в театр Франка приходив часто. Починаючи від "Тев'є", передивився все в компанії "Бенюк і Хостікоєв". Часто бувала Юлія Володимирівна. Мороз ще приходив, — скидає виклик на мобільному. — Але коли приходить хтось із перших осіб, то настає кінець світу. По підвалах бігають собаки, хлопці з дзеркальцями ходять. Заглядають у туалети, під сидіння в залі. В такі моменти хочеться, щоб вони скоріше пішли. Коли відкривали малу сцену, Микола Янович приходив. З ним охорона — штук 40 хлопців. Сказав два слова своєю азаровською мовою й пішов. На виставу не залишався.
Микола Азаров хвалився, що дивився всі вистави з Володимиром Висоцьким у московському Театрі на Таганці.
— Треба перевірити. Спитати, де той театр розташований і який репертуар. Наших політиків неможливо затягнути на українські мистецькі заходи. Їх цікавить, коли приїде П'єр Рішар чи ще хтось, біля кого можна пофотографуватися. Ми зараз їздимо країною з виставами. На них приходять лікарі, вчителі — ті, хто мають "дуже високу" середню зарплату. Скільки вона становить, Микола Янович не знає. От Соркіна призначали керувати Нацбанком, після Арбузова. Цілий рік він отримував яку зарплату? 100 тисяч з хвостиком на місяць, плюс допомогу. А про Миколу Яновича кажуть, що він має 36 тисяч гривень на місяць. Образливо за нього, — іронізує.
Журнал "Країна" провів опитування, хто буде найкращим міністром культури. Видавець Михайло Слабошпицький назвав "свободівців" Олега Тягнибока, Ірину Фаріон і "ударівку" Марію Матіос.
— Та нащо це Тягнибоку, якщо він буде президентом? Фаріон буде віце-президентом. А Матіос хай уже буде міністром культури.
Дзвонить телефон.
— Так, ципка, — говорить лагідно. Вислуховує, серйознішає. — Зараз його буду визвонювать. Сина не можу найти! Поїхав на міську олімпіаду з англійської — і нема.
Кілька разів набирає номер 16-річного сина, якого теж звати Богданом. Його телефон відключений.
У театрі не заздрять, що ви тепер депутат? Тяжко працювати на два фронти?
— Я ще викладаю, озвучую фільми і мультики, знімаюся в кіно. Весь час десь бігаю. Єдине, що треба буде тепер записувати собі день: коли я зустрічаюся з дітьми-внуками — і все. Сплю я мало — там, де є можливість. Буває, їду машиною, чую, що спати хочу. Стаю і сплю. Їду на гастролі поїздом — сплю, літаком — сплю. Отак і відпочиваю.
Ресторани відвідуєте?
— У ресторан мені не дуже хочеться. Жінка й діти смачніше приготують. Колись я вів програму "Шоу самотнього холостяка". То бачив, що і як там на кухні готують. У нас ще немає етики поведінки цих закладів. Коли гонишся за швидкою наживою, не заробивши реноме — воно все дешеве.
Часто берете відпустку?
— Майже ніколи. Офіційно вона рахується — що ти йдеш, скажімо, в липні. Але на цей місяць ти назначаєш зйомки. Один раз поїхали в Крим. То за два дні ледь з розуму не зійшов. Зрозумів, що треба тікати. Бо плавати я не люблю і сонця теж. Догори пузом днями лежати — це можуть тільки якісь дуже щасливі люди. Мені краще приїхати в Карпати, до себе додому — у Надвірнянський район. Взуваю гумові чоботи і ходжу по горах.
Книжок багато читаєте?
— Зі мною поруч живе Іван Малкович (директор видавництва "А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га". — "ГПУ"). То я в курсі принаймні тих речей, які на слуху. Ще студенти приносять сучасну драматургію й прозу. У Жадана прекрасні твори. Матіос цікава, тільки останніх її речей не читав. Потрясінням для мене було, коли до рук потрапив Володимир Лис. Сталося це випадково. Думаю собі: "Чого це моя дружина Уляна дві ночі підряд не спить?". Попитався, вона говорить: "Дуже класний роман". Ну, я і зачепився. Узяв серветки, прочитав. Напла-а-а-кався, що дурний! Подзвонив Лисові, сказав, що він геніальний чоловік. Він хитрий, тут же: "На тобі ще п'єси мої".
О котрій годині прокинулися сьогодні?
— Сьогодні встав пізно — аж о 7.15. По натурі я є сова — допізна можу щось робити. Зранку жіночка яєшню зробила, ще й якраз сир домашній із села привезли. Береш цей сирок із медом, зробив собі каву з молочком — і супер. Я з тих людей, що свою картоплю садять. Стараємося її нічим не обробляти. Буряк ще там родиться, капуста — бо дуже гарна земля. Це Пирятинський район на Полтавщині, ми там маємо кусок городу. Є жінка, до якої завжди їдемо по молоко. Беремо в неї сир, яєчка. У мене ж онуки маленькі, то їздимо до неї раз в два дні.
Що означає клейонка в машині на задньому сидінні? Це ви — такий акуратист?
— Зранку я поїхав на Столичний ринок, що на Кільцевій дорозі. Купив червоних смачних яблук. Давно літні колеса на зимові поміняв. Усе не міг їх забрати — два місяці лежали. Завіз їх у гараж. Поліетилен підстеляв — щоб не замастили сидіння.
Паркується в маленькому дворі на Подолі. Знову набирає номер сина.
— Дасю! — вигукує в трубку, — Де ти є, дитино? Додому зайшов? Ти ж телефон включай, бо нас кондратій хапає. Давай, па-па!
У мене троє онуків. Северину 7, Орисі 5,5, Яремі — 2,5. Северин з дитинства в гаражі наводив порядки — молотки складав в один бік, викрутки в інший. Чоловіча натура. Орися мене опікає, годує й одягає. Десь місяць тому дивилася на мене своїми неймовірно красивими очима, — робить грайливий "дівочий" погляд. — А тоді каже з любов'ю: "Товс-тун-чик!". Третій, Ярема — знає всі марки автомобілів, які є. От бачить і знає, що то — джип "Тундра". Я того не знаю! Вибачте, але мені треба подстригтися. Тому — до побачення!
Ми з вами.
— Маньяки!
Разом заходимо до непримітної перукарні в підвалі старої 5-поверхівки.
— Добрий день! А що, Галі нема? — Бенюк зупиняється на вході. Всередині перукарки підстригають двох клієнтів.
— Ушла недавно. Может, еще недалеко отошла? — каже одна.
Вул. Артема вертаємося до театру. На годиннику 16.30. Увечері має розпочатися водевіль за оповіданнями Чехова "Жона є жона", в якій грає Богдан Михайлович.
— Був такий Володимир Миколайович Оглоблін, царство небесне. Коли я мав 25 років, він прийшов до театру. Казав: якщо в тебе завтра вистава, то перед вечором, лягаючи в ліжко, ти повинен прокрутити подумки текст, усі мізансцени. І все ніби прожити. Я пробував. Лягав, а як очі розплющував — уже ранок. І думав: "Усе, артистом я не стану". Зараз сам маю студентів. Розумію, доки на практиці не пройдеш роботу в театрі — не зможеш зрозуміти.
Хто з режисерів вам подобається?
— От приїхав Андрій Жолдак, а я з ним сьогодні зустрітися не можу. Їздив на передостанню його прем'єру до Фінляндії. Він там "Три сестри" Чехова поставив. Аж самому захотілося взяти участь. Він режисер неординарної позиції. До речі, всюди його називають Андрій, він так себе позиціонує. Не "Андрей" і не "Андре"! Хто ще може похвалитися такими грантами, виставами в Європі й участю у фестивалях?
Ви з ним подібні. Холерики.
— Ми сестри, видно, — незворушно зазначає.
Не кликав у свої закордонні вистави?
— Пропозиції були, але економічно їздити туди складно. Краще його запросити, щоб тут поставив. Але наперед це не можна казати — секрет. Щоб хтось інший раніше не поставив. Бо таке було! В театрі працює величезна кількість талановитих людей. Комусь повезло, а комусь — ні. Кожен у душі є той, хто не зіграв Гамлета, не цілував Джульєтту.
Актор — підневільна людина?
— Ясно що! Залежна й підневільна. Але жіноча доля в театрі ще складніша. Уся світова драматургія побудована так, що більшість персонажів чоловічої статі. Навіть у театральний інститут приймають десять хлопців і п'ятеро дівчат.
Паркує авто біля театру ім. Франка. Поряд стоїть стара біла квадратна "нива".
— Це машина мого кума Анатолія Георгійовича Хостікоєва, — показує Бенюк. — Коли він був депутатом Київради, то дивував нею охоронців. Тепер мені під Верховною Радою кажуть: "Як так — депутат, а такою дешевою машиною їздиш!"
Почуваєтеся людиною середнього класу?
— Я відчуваю себе людиною дуже серйозного класу. Якщо ви питаєте мене про гроші — то вони мене не цікавлять. Я знаю багатьох людей, у яких в кишенях більше 100 гривень не буває. Але в них всередині сидить такий дух, що вони чхали на ці гроші й обставини. Гроші придумали люди, які хотіли знайти залежність однієї людини від іншої.
Не шкода гаяти час на Верховну Раду?
— Ні-і, — хитає головою. — Я беру з собою п'єсу — читаю. Можна й роль вивчити. Там багато можна справ зробити, коли оголошується перерва. Бо часом фракції йдуть на переговори. Скільки там на годиннику?
— 17.20.
— Усе, тікайте! Йдіть вже з мого "лексуса", бо скоро вистава почнеться.
"Я — найсумніший чоловік у фракції "Свободи"
— Анекдотів не знаю і розказувати не вмію. Я — найсумніший чоловік у фракції "Свободи", — каже Богдан Бенюк. — Найбільше мені подобається старий анекдот ще з Радянського Союзу. Тоді на мене якраз була заведена справа у КГБ. Звучав він так: "Владимир Ильич Ленин, когда сидел в тюрьме, из хлеба вылепил чернильницу, из молока сделал чернила, а из своего товарища по камере сделал Надежду Константиновну Крупскую".
Справу завели, ще коли я був пацан. Тільки закінчив театральний інститут і прийшов у ТЮГ. Як Радянський Союз розвалювався, моїм сусідом по площадці був графолог. Працював він у службі КГБ. Раз ми розпивали з ним пляшечку горілки, і він розказав, що на мене є "дєло". Каже: "Хочеш, я тобі принесу? Побачиш, хто у вас в театрі був стукач". Мені стало цікаво, кажу: "Хочу". На другий день він приніс портфель. Сіли в нього на кухні. Випили по 50 грамів горілочки. Каже: "Богдан, я би тобі не радив читати цю справу". Дивуюся: "Чому?". Він говорить: "Бо ти ще будеш працювати в театрі. Але до кінця життя не зможеш позбутися відчуття, що якісь люди на тебе щось там писали". Брати ту справу до рук мені не захотілося. Так вона й залишилася у портфелі. Якщо вона там була.
2 
1
Коментарі
8