"Зачекайте, я кулю надую", — каже Олег Боруца, 43 роки. Ми зустрічаємося в Києві, біля лижних спусків у Протасовому Яру.
Олег — зорбер. Це — нова розвага: він спускається з пагорбів усередині великої надувної кулі.
Із багажника темно-сірого "Рено" Олег витягає помаранчевий рюкзак. Лізе вгору і починає надувати насосом велику кулю. Знизу за ним спостерігає жінка у спортивних штанях і білій кофтинці. Біля неї крутяться собаки: двоє дорослих і руде цуценя.
Лідія Ластовець, 59 років, охороняє лижні будиночки. Добу працює, три — вдома. До неї часто приходить 12-річний онук Олег. Узимку катається на лижах. Зараз мріє спуститися у зорбі.
— Уже по телевізору бачив цю штуку, — замислено каже вона.
Пані Лідія підкликає собак і виносить їм миску з їжею.
Боруца, закріпивши на горі кулю — щоб не здуло вітром, спускається і сідає на синю вигорілу лавку.
— Узагалі я видавець, — розповідає. — Але люблю ризик. Займався рукопашним боєм, стрибав із парашутом, займався джампінгом. Лазив по скелях. Стрітрайсінгом — швидкою автомобільною їздою — бавлюся досі.
Він сидить, поклавши руки на коліна, ніби старанний учень.
П"ю лише біле сухе вино
— "Рено" — моя третя машина. Я поставив гуму на колеса, хороші амортизатори. Раніше вона коштувала три тисячі доларів, а зараз — усі вісім. Їжджу 198 кілометрів на годину. Участі в змаганнях не беру — так, для себе катаюся. Зустрічаємося зі знайомими й починаємо перегони. Звісно, порушуємо правила, — винувато розводить руками. — Але відчуття того варті. Ось тільки дружина вважає це вкрай шкідливою звичкою.
Олег сміється:
— Зате я не курю, навіть не пробував. П"ю лише біле сухе вино. Перед армією захопився бойовим мистецтвом тіань-шу, — пригадує. — Прийшов у воєнкомат на співбесіду. Офіцер запитує: "Куриш? П"єш?" — "Мені моя філософія забороняє", — кажу. А він: "Ти що — баптист?"
Мій тато, Анатолій Павлович, був директором заводу з виготовлення молочної тари. Раніше таких було два на весь Союз. Тепер "Тетрапак", здається, називається. Жили ми у Фастові. Батька всі знали, поважали. Він прийшов до воєнкома і попросив, щоб мене відправили в морську піхоту.
— Ви що, здуріли? — отетерів той. — Розумієте, що це за війська?!
Через лавку сидять четверо хлопців у старовинних кольчугах. Двоє, у джинсах, стоять поруч.
— Чекають на телевізійників, — пояснює Боруца. — Скоро тут зніматимуть передачу "Шиканемо". Приїде Кузьма. Хлопці битимуться на мечах. А потім один спуститься в моєму зорбі.
Цікавлюся, чи робив уже це хтось із відомих людей.
— Ще ні. Першими будуть Скрябін і Скрипка, — переконано каже він. — Свій зорб ми показували на фестивалі "Рок-Січ". Олег Скрипка загорівся спуститися, але за 10 хвилин йому вже треба було виходити на сцену.
Хлопці в кольчугах на лавці п"ють "Фанту" і обвіваються своїми футболками. Ті, що стоять, закурюють.
Олег погладжує золоту обручку.
Вони за кулю 110 тисяч доларів запросили
Розповідає, що його дружина Юлія Маланюк, 29 років, — професійний фотограф.
— Має три вищі освіти! — хвалиться. — Друкується в московських журналах, отримувала міжнародні призи. Фотографувати почала в декретній відпустці, а доти працювала в системі "Газпрому". Познайомилися ми на дорозі: підвіз її за 10 гривень на Позняки. Через місяць подали заяву. За п"ять років ні разу не посварилися.
Олег зізнається, що ще в 20 років вирішив, що раніше 28-ми нізащо не одружиться.
— Ну, перебрав трохи ліміт: одружився у 38, — сміється. — Наша трирічна Софійка — теж екстремалка. Просить: "Татку, надуй хатку, — так вона називає зорб, — я всередині пострибати хочу".
Сам Олег про зорб дізнався під час помаранчевої революції — прочитав статтю в журналі. Там писали: "Можливо, колись і в Україні з"явиться така розвага". Знайшов продавців-новозеландців.
— Вони за кулю 110 тисяч доларів запросили! — обурюється. — Я вирішив зробити сам. З двома друзями виготовив кулю за 40 днів. За основу взяв російську модель, додав свої елементи і запатентував в Україні.
До нас підходить хлопець у темних окулярах.
— Не знаєте, де тут будівельний магазин?
— Підніміться вгору — побачите, — показує рукою Боруца.
— У Києві є три кулі, — потирає руки. — Сміливо можемо називатися зорб-столицею Європи. У жодному іншому європейському місті ще немає стільки.
Він устає з лавки.
— Я зараз трасу для спусків у Протасовому Яру облаштовую. Один спуск коштуватиме 70–100 гривень.
Зорбінг — атракціон, під час якого людина котиться з гори в прозорій кулі. Її діаметр — три метри, всередині є ще одна менша капсула. Обидві кулі виготовлені з поліуретану. Зорб запатентував 1973 року французький інженер Жіль Еберсоль. Свій винахід він назвав "Чудесна сфера". У такій кулі він спускався з 10-метрового водоспаду і з гори Фудзіяма в Японії. Назву "зорб", що розшифровується як "невідома орбіта", дали кулі новозеландці. Німці зорбінг називають ультраболом. Нині він популярний у понад 20 країнах світу — Новій Зеландії, США, Німеччині, Росії, Японії, Китаї, Кореї.
1963 — народився у Фастові на Київщині
1982 — закінчив Київський суднобудівельний технікум
1982 — розвідбатальйон морської піхоти в Севастополі
1992 — створив фірму "Іміс", яка займається поліграфією
2001 — одружився з Юлею Маланюк
2003 — народилася донька Софія
2004 — захопився зорбінгом
2006 — перший спуск у Москві, у клубі "Тропікана"; назвав свою фірму "Зорб компані"
2 
1
Коментарі