У колекції киянина 43-річного Володимира Дмитрієва близько 1000 іграшкових солдатиків. Незабаром частину його колекції покажуть на виставці радянської іграшки у США.
— Скільки? 40 гривень? А трохи дешевше? — прицінюється Володимир до дерев"яного паровозика на барахолці столичного Куренівського ринку. Купує іграшку за 35 грн.
— Це я не собі. В Умані маю знайомого, який збирає справжні старовинні автомобілі, колекціонує будь-яку техніку, — пояснює.
— Один мужик тут на ринку хвалився, що продав заводний моторолер ленінградського заводу 1930-х. Я йому: "Ех ти, можна було за 300 доларів віддати". Мені зараз уся іграшка цікава, особливо Київський завод імені Ватутіна. Його відкрили 1944-го, щоб відволікти дітей від гри з боєприпасами. Старі робітники розповідали містичні історії, як під час бомбардувань механізми заводних зайчиків умикалися. Сотні іграшок на складі починали бити в барабани, аж ставало моторошно.
Пропонує поїхати до Музею іграшки на Кловському узвозі. Там виставлено частину його колекції.
— Удома в мене тільки один невеликий стенд, усе інше в скринях запаковане, по двох квартирах розкидане, бо в одній не вміщається.
Збирати солдатиків Володимир почав із 11 років.
— Побачив у знайомого набір іграшкових піратів. Вони були не схожими на звичайних радянських солдатиків — залізних і пласких. Такі виробляли на Донецькій фабриці іграшок. Там, крім піратів, випускали набори вікінгів, ковбоїв, індіанців, лицарів, римлян, єгиптян. Фабрику відкрили у середині 1970-х, коли держава вирішила звільнити жінок від праці на шахтах. За кордоном закупили старе обладнання американської фірми "Марктойз", що спеціалізувалася на солдатиках. Серед радянських хлопчаків відразу з"явилася легенда, що восьмого індіанця в наборі — фігурку пораненого стрілою — заборонили через жорстокість. Хоча в наборі "американських піонерів" є солдатик із рваною раною на спині, якого не забороняли. Тільки недавно я дізнався, що просто на донецькому заводі п"яні робітники запороли прес-форму пораненого індіанця.
Згадує, що донецькі солдатики були дефіцитом.
— Один аматор бойового мистецтва джіу-джитсу змушував мене перемальовувати для нього з книги три прийоми — в обмін на одну фігурку. Грався солдатиками років до 14. Але в нас майже не випускали набори протиборчих сторін. Бувало, навіть радянських солдатів перефарбовували на німців, аби воювати. Коли йшов у армію, сховав свої скарби на горищі. Повернувся, виявилося, що іграшки погризли щури.
У музеї дістає з сумки загорнуту в папір фігурку льотчика-чкаловця із пресованої гуми.
— Це перлина моєї колекції. Купив у одного харків"янина за 160 доларів. Готовий був і 180 віддати. Це дуже рідкісний солдатик 1930-х ленінградської фабрики "Червоний трикутник". У Москві такі бачив погано збережені, а на цьому, бачите, залишилася "рідна" фарба.
Запитую про вік колекціонерів.
— Немає тільки молоді, яка виросла на комп"ютерних іграх. Раніше іграшка примушувала уяву дітей працювати, кожні два роки проходила перереєстрацію в художній раді у психологів, художників. А тепер віртуальні світи вигадує машина. Коли був іще Сінний ринок у Києві, продавці мені казали, що маю конкурента — американського військового аташе, який теж збирав радянських іграшкових вояків 1930-х. Людина, яка не розуміється на тонкощах, може за гривню продати і радіти, що позбулася мотлоху. Їжджу в Москву приблизно раз на два місяці. Один продавець у "Вернісажі" за кожного солдатика просить по 150 доларів. Я б одного взяв, але він тільки по три штуки продає. У Харкові з"явилася фірма, яка дуже кустарно копіює довоєнних солдатиків. Продають їх по 60 гривень. Підробку професіонал відрізнить одразу.
1 
1
Коментарі
2