В одному з невеличких будинків у середмісті польської столиці Варшави діє культурний центр "Український дім". У приміщенні роблять ремонт, усе в риштуванні. Заходжу до маленької кімнати, де триває зібрання волонтерів. З десяток людей сидять за круглим столом. Переважають жінки середнього віку. Радяться, як допомагати місцевій українській громаді.
Знайомлюся з Наталією. Їй близько 45 років. На запитання, звідки родом, російською відповідає — з Криму. До Варшави з чоловіком і двома синами переїхала у лютому.
— Думали перебратися давно, — переходить на українську Наталія. — Ще коли Янукович був при владі. Як за такого безладу можна було жити? А тоді стався Майдан. Сподівались, усе налагодиться. Але почалося якесь божевілля. Кримчани зі сльозами на очах вітали приєднання до Росії. Всі святкували, а я не могла зрозуміти: як жити далі в Криму, який ніде в світі не визнають?
Розмовляю часто телефоном зі знайомими з півострова. Розповідають, у школу, де я раніше викладала російську мову, завуча з Челябінська привезли. Наших учителів звільнили.
Чоловік Наталії працює на будівництві. Заробляє 3 тис. злотих щомісяця. Це — близько 18 тис. грн. Вона — доглядає за літньою жінкою. За день заробляє 80 злотих.
— Подобається тут. Додому не тягне, — каже колишня кримчанка.
Русява 28-річна Дарина — журналіст, громадська активістка. Переїхала зі Львова два роки тому. Навчалась у Варшавському університеті.
— Займаюся проектом "Клуб українських жінок", — розповідає. — Емігрантки спілкуються між собою, співають у хорі, отримують потрібну юридичну інформацію. Найбільша проблема для заробітчан — розібратися з купою документів і польським законодавством. Часто буває так, що віза закінчується, а повертатися додому не хочуть. Розказуємо, що треба робити, аби легально працювати тут.
Найлегше тим, хто отримав карту поляка. Для цього треба мати польське коріння. Документ дає дозвіл на роботу. Також його можна обміняти на карту постійного проживання. Тоді стаєш практично громадянином країни. Хіба що на виборах не голосуєш. Ті, хто такої карти не має, змушені виробляти посвідку тимчасового перебування. Її дає лише працедавець. Втрачаєш роботу — і позбуваєшся права на перебування в країні.
Щодо українців найпоширеніші стереотипи — "українка-проститутка", "українці виконують тільки чорну роботу", "українки мріють вийти заміж за поляка". А ще вірять у бандерівців, які хочуть винищити всіх поляків.
Наші їдуть до Польщі на заробітки, а поляки — до Британії, Німеччини. В останній навіть стереотип є: якщо вкрали машину — напевне те зробив поляк. У Польщі аналогічно думають про українців.
Потягом із Варшави до Любліна — майже 3 год. Поруч сидить 40-річна світловолоса невисока Лідія. За фахом — проектний менеджер. До Варшави з Києва переїхала понад 15 років тому. Живе сама. Син закінчив тут школу. Зараз у Шотландії вивчає хімію — отримав стипендію від Євросоюзу.
Як виглядає типова польська сім'я?— запитую.
— Типова "польська мрія" — це будинок за містом, собака і двоє дітей. При цьому ніде не побачите городів. Люди нічого не вирощують, окрім квітів. Продукти дешевше купити в магазинах. Молодь бере кредити на придбання житла. Років на 20, а то й більше. Процентна ставка — щонайбільше 10 відсотків на рік.
Вам жити тут комфортно?
— Буває по-різному. Одноразовий квиток на громадський транспорт коштує трохи більше долара. Краще купувати карту варшав'янина — 30 доларів на місяць. За останні 10 років ціни на проїзд зросли вдвічі. Але видно результат — кращий сервіс, чисті вагони. Все курсує чітко за графіком. Бо запізнення впливають на розмір зарплати водія.
У медицині є державні клініки та велика кількість приватних. Щоб записатися до профільного лікаря, навіть у приватних чекаєш мінімум місяць. Буває — рік. Усе дуже дорого. Знайомий зламав ключицю за кордоном. Там погано склали кістку. Хотів долікуватись у Польщі. Призначили операцію за півроку. Хочеш позачергово — плати 20 тисяч злотих (120 тис. грн. — "ГПУ"), і хоч завтра прооперують. Усе законно.
Я збираюсь повернутися в Україну — тягне. А син недавно заявив, що на рік візьме академвідпустку й піде добровольцем на Донбас.
У Любліні в неділю у церквах людно, в кав'ярнях — порожньо. В одній із них зустрічаюсь з істориком 38-річним Богданом. Він — невисокого росту, чорнявий. Переїхав із Володимира-Волинського 10 років тому. Займається перекладами.
— Працював у Луцьку, в прес-службі мера, — розказує. — Потім поїхав на навчання до Польщі на два роки. Вернувся в Україну. Але з 600 доларів на 600 гривень зарплатні не хотілося переходити. Залишився тут.
Поляки 2005-го масово почали виїжджати до Великої Британії. Два мільйони покинули країну. До Німеччини перебралися не так багато. Мабуть, тому, що ніхто не забув, що німці робили тут під час Другої світової.
Чотири тютюнові фабрики в Любліні збанкрутували через контрабанду з України. А недавно поліція викрила підпільних цей із виробництва цигарок. Власником був поляк, помічником — вірмен, а працівниками — десяток українців. Усі сидять в тюрмі.
Під час реєстрації в аеропорту помічаю посла України в Польщі Андрія Дещицю, 49 років. Перед цим призначенням, одразу після Майдану, він очолював Міністерство закордонних справ. У літаку виявляється, що сидимо поряд. Цікавлюся, чому летить в економ-класі.
— Слідуємо рекомендації нашого прем'єра — користуватися винятково економ-класом. Мене хотіли пересадити в бізнес-клас. Мовляв, все-таки посол. Мусив переконувати, що хочу летіти саме тут, — сміється.
Як вам на новому місці працюється?
— У Варшаві чудово почуваюсь. Працюємо над тим, щоб розширити смугу малого прикордонного руху — з 30 до 50 кілометрів. Голова польського МЗС Ґжеґож Схетина ідею підтримує. Але в ЄС нам відмовили. Сказали, розширення такої смуги не передбачено законодавством.
Усе доводиться вигризати. Європа не дала Україні чіткої цілі — членства в Євросоюзі. А Польщі її колись дали, тому вона впродовж дев'яти років ішла в конкретному напрямку. Україна ж не знає, куди рухатись.
3940 злотих, тобто 22 250 грн — середня зарплата в Польщі. З них вираховують 35% податку. Середня пенсія — 2000 злотих. Це — понад 11 000 грн. Чоловіки виходять на заслужений відпочинок у 65 років, жінки — у 60. Запущена позаторік реформа передбачає протягом 25 років поступове підняття пенсійного віку для чоловіків і жінок до 67 років.
3 
1
Коментарі