— Мій подарунок — маленький, поміщається в руці. Але він тобі потрібен, — каже співачка Тіна Кароль підопічному 31-річному Антонові Копитіну з Донецька у фіналі шоу "Голос країни 5". 7 червня перед оголошенням переможця конкурсу вона подарувала Антону ключі від квартири в Києві.
З Антоном Копитіним, його дружиною Ольгою і трьома дітьми зустрічаємося у парку ім. Шевченка у центрі столиці. 4-річний Марк і 1,5-річна Єва біжать до гойдалок і гірок. Одномісячний Філіп спить у матері на руках.
Були в новій квартирі?
— Наступного дня після ефіру поїхали туди з сім'єю і Тіною, — Антон говорить дуже хорошою українською. — На 10-му поверсі розташована наша велика, простора, світла однокімнатка з великим балконом. Відчуття неймовірні. Але ще не усвідомлюємо, що це наше. Один архітектор пообіцяв переробити її, надати дизайн-проект. Шукаємо спонсора, який допоміг би втілити його в життя. Вже прикинув, де буде моя студія.
Як зважилися на участь у "Голосі країни"?
— Підбив друг Дмитро, учасник другого сезону "Голосу". Подав заявку, подзвонили з каналу. Не хотів іти на кастинг, бо був не впевнений у собі, не вірив у чесність відбору. Радився з дружиною. Казала: "Спробуй". Сміявся з хлопців і дівчат, які на етапі відбору вважали себе зірками. Розумів, що артист — то не гроші й слава, а титанічна праця. Працював з деякими зірками. Вони реально пашуть і не завжди кайфують від своєї популярності.
Під час розмови в Антона сім разів дзвонить мобільний. Виклики збиває, перепрошує.
Як сприйняли перемогу?
— Не очікував. Думав, хоч би до середини дійти. Коли оголосили результат, у залі були племінниця й мама. Обидві плакали. Дружина лишилася вдома з дітьми. Про те, що Тіна збирається подарувати квартиру, не здогадувався. Але помітив, що її вразили умови, в яких ми жили.
Єва біжить кататися на поні. Марк з іграшковою рацією бавиться неподалік.
— Марк сором'язливий. А доня, коли бачить дітей, дуже радіє. Любить співати, — каже Антон.
Ви переїхали з Донецька до Києва?
— Так, 5 травня торік. Жили у приватному будинку. 15 хвилин пішки до центральної площі Донецька. Були свідками початку заворушень, коли дикуваті люди бігали по місту з автоматами, захоплювали будівлі. Не хотів, щоб діти це бачили, тому зібрали речі й поїхали. Взяли тільки рудого чау-чау Доцю. Здавалося, це — страшний сон. Покинути свій дім дуже непросто. Сестра живе в Києві. Попросив її прийняти нас на кілька тижнів. А залишилися у столиці надовго.
Перехожі впізнають переможця "Голосу країни", вітають, тиснуть руку.
Де облаштувалися зараз?
— У селі Горенка під Києвом. Одна бабуся запросила у свій флігельок. Це сільський будинок. Усередині маленька грубка, що можна опалювати газом і дровами. Дерев'яні вікна замінили на пластикові. Сплачували тільки за комунальні. Поряд з нашим домом у Донецьку були два парки з атракціонами. Тут дітям ніде розважитися. Фельдшерсько-акушерський пункт далеко. Та ми дякували й за те. Багато людей живуть в гірших умовах. Наші знайомі з Донецька оселилися в сусідньому селі. Разом з іншими сім'ями орендують будинок. Місця мало, в одній кімнаті сплять чоловіки, в іншій — жінки.
Як реагували на події в Донецьку?
— Було моторошно. Обговорювали все з друзями, але без політики. Відразу про це домовилися, щоб не пересваритися. І так через цю війну стільки сімей розпалося, родичі ставали ворогами. Уникаємо слів "наші", "ваші". Говоримо "там розбили", "туди втрапила бомба".
У вашому будинку в Донецьку хтось мешкає?
— Наші друзі. Під час бойових дій народили дитину. Друг працює охоронцем. Бояться виїжджати в невідомість.
Навідувалися додому?
— Ні. Але інколи хочеться хоча б переночувати в рідних стінах. Там народилися двоє наших дітей. В перші місяці війни серце розривалося, коли чули, що якийсь будинок розбили. У нас із дружиною на тих вулицях були побачення, пережили якісь щасливі моменти. Говорили з Олею, що, мабуть, не повернемося додому. Багато друзів, які повернулися — відмовляють, щоб не ятрити душу. Донецьк уже не той. Люди — закриті, намагаються не дивитися в очі, ховають погляди й почуття. На вулицях багато техніки й військових. Друзі, які пережили окупацію Слов'янська, поїхали потім на Азовське море. Їхні діти, коли почули феєрверк, ховалися під столи. А нас деякі знайомі, що залишилися в Донецьку, вважають зрадниками, бо не пережили того, що вони. Дзвонять, звинувачують.
Що робили в Києві?
— Почалася криза, схожа на прірву. Було мало концертів. Підробляв на будівництвах, робив ремонти. Усвідомлював, що займаюся не своєю справою. Від того погано спав, їв. Був виснажений, бо о шостій ранку встаєш, а о шостій вечора маєш у ресторані концерт до першої ночі. Наступного дня все заново. Хотіли виїхати в Канаду, дружина має там родичку. Почали готувати документи. Але постійно зупиняла думка, що там будемо чужинцями.
— Антон, мы за вас болели! Поздравляем с победой! Вы — большой молодец! — вигукує висока білявка, проходячи повз лавку, на якій сидимо.
Антон ніяковіє.
Які плани на найближчий час?
— Маю багато пропозицій, виступів. Минулої п'ятниці був на гастролях у Бердянську, в неділю — у Маріуполі. Відлуння залпів там дуже чути. Люди живуть на валізах між Києвом і Маріуполем. Стільки зламаних доль! Найбільше шкода дітей.
— Папочка, можно я пойду на горку? — запитує Марк.
— Сину, пограйся біля мене ще трошечки, — просить Антон. — Шукаємо няню, бо коли я роз'їжджатиму, дружині потрібна буде допомога.
7 професій змінив Антон Копитін у Донецьку: менеджер із музичного обладнання, системний адміністратор, музикант, менеджер з пейнтболу, хорист, соліст, сантехнік.
З музичного училища відрахували
Антон Копитін народився в Чернігові в родині музикантів. Батько був директором музичної школи, мати — музичний працівник у дитсадку.
— Більше восьми років учився в музичній школі грати на скрипці, баяні й сопілці, — розповідає Антон. — Потім вступив до музичного училища в Чернігові. З четвертого курсу відрахували через пропуски. Коли виповнилося 13, тяжко захворів батько, був прикутий до ліжка. Доводилося підробляти на трьох роботах — конферансьє в обласній філармонії, співав у професійному міському муніципальному і церковному хорі Спасо-Преображенського собору.
Після смерті батька родина перебралася на Донеччину.
— Мати жила у Волновасі. Наступного дня після розстрілу бойовиками автобусів з мирними громадянами переїхала до Києва. Згодом — до Чернігова, до своєї матері.
Має брата-металурга та сестру-виховательку.
Дружина Ольга родом із Маріуполя Донецької області, вокалістка.
5 
1
Коментарі