З поетесою Марією Воробей, 52 роки, я познайомилася на її творчому вечорі у Будинку письменників. Вона прилетіла з Афін, куди вже доволі давно виїхала на заробітки. Невисока на зріст, з модною зачіскою, у теплому коричневому костюмі... Наступного дня ми зустрілися в кафе на Майдані і просиділи там до вечора.
Народилася Марія в селі Соболівка на Київщині. Дослідивши свій родовід, дійшла висновку, що походить з реєстрових козаків. Коли переглядала матеріали про Мазепу, наштовхнулася на назву "Соболівка". У селі нібито водилося багато соболів.
— Я виросла небита. Мама казала, що я сама себе тішила, — згадує. — Вона накладала біля мене зошитів, олівців – аби шелестіло, і я сиділа з цими "іграшками" весь день. Навіть їсти не просила.
Вона пригадує, як боялася Миколи-угодника з ікони, що висіла у кутку. Під ногами у святого було каміння.
Це був чоловік із моїх снів! Точно як у снах — навіть у картатій сорочці
— Здавалося, що як зроблю якусь шкоду, каміння посиплеться на голову.
Десятирічною мама відправляла Марію на базар — продавати кури. За курку вона вторговувала три карбованці. 80 копійок із них могла витратити на книжку.
Пригадує, що в хаті було холодно. Вони з сестрою та братом встановлювали чергу, кому спати в найтеплішому місці — на печі. Дотепер пам"ятає батькові руки, коли він знімав її з печі: порепини на них були такі великі, що туди вміщався її дитячий пальчик. Батько працював у будівельній бригаді: складав цеглу без рукавиць, вапно роз"їдало йому руки.
Маленька Марійка записувала вірші до шкільного зошита.
— Якось розповіла про це вчительці математики, а вона не повірила. Сказала, що я десь списала. Вона й досі не вірить, що я пишу сама, — засміялася.
А тоді 13-річна Марійка розплакалася і спалила в печі все написане... Вона легко вступила до університету. Та мусила вчитися на заочному, бо мама захворіла на поліартрит і була прикута до ліжка.
— Коли я одружилася, мені перестало щастити, — каже зі смутком.
Майбутній чоловік, Віктор, працював учителем музики у школі. Був старший на десять років. Одного дня він заслав до Марії сватів, і та погодилася, хоч і не любила його. Усе село дивувалося.
— Мені ніби пороблено було, — згадує.
Марія вже не мала часу писати. Доглядала батьків, займалася господарством: худоба, город, пасіка. Якось у Києві її перестріла циганка і наворожила: "У тебе буде велике майбутнє, будуть і слава, і гроші, і дальні країни — тільки розлучися". Коли чоловік пішов, вона зітхнула з полегшенням.
1995-го її донька, 18-річна Світлана, захворіла. Лікарі загадали вивезти дитину за кордон. Знайомі порадили Грецію — туди подалося чимало заробітчан. Марія знайшла туристичну фірму, продала деякі речі, аби назбирати 600 доларів. Половину позичила у родичів.
— Люди набрали з собою консервації, сала, — пригадує свій перший виїзд у Європу. — В автобусі було чутно, як дзенькають банки у багажнику. Довелося зупинятися біля лісу — ті, що нас супроводжували, повикидали все зайве.
У Греції їй одразу знайшли роботу – доглядати за одинокою 84-річною жінкою Елізабет.
— Зійшлися всі її родичі, — веде далі. – Бабусин зять жестами показав, що стара несповна розуму. Та відвернулася і заплакала: вона сумувала за попередньою доглядальницею. Я відразу пригадала божевільну з нашого села: як вона втікала, а її ловили всім селом... У першу ніч бабця в довгій білій сорочці, з розпущеним волоссям, ходила будинком, наче привид. Вранці влаштувала істерику. Двічі варила їй яйця, тричі робила канапки, а вона все викидала собаці.
Якби ми одружилися, а потім розлучилися, усе майно перейшло б до його першої дружини
За три тижні вони звикли одна до одної.
Якось приїхав син старої – 58-річний Яніс. Уперше вона побачила його на порозі будинку — високого, смуглявого.
— Це був чоловік із моїх снів! Навіть у картатій сорочці, як у снах, — збуджено каже вона.
Яніс був одружений, та його жінка була тяжко хвора, і вони не жили разом.
— Усі помічали, як нас вабить одне до одного, — Марія поправила зачіску. — "Покинь його, він одружений", — казала мені бабця і плакала.
Через два місяці бабця померла у неї на руках. Родичі дозволили Марії жити в будинку, скільки їй заманеться. Та вона мусила їхати додому, бо старша дочка ось-ось мала народити. Перед від"їздом вони провели чудовий "медовий місяць".
— Страшно сказати: у мене двоє дітей, а тільки у 42 роки я відчула себе жінкою, — сміється Марія.
Яніс ридав і просив її залишитися.
— Він не міг одружитися і не давав мені жодних гарантій, — пояснила вона. — За грецькими законами, якби ми одружилися, а потім розлучилися, усе майно перейшло б до його першої дружини.
П"ять років він обривав телефони її родичів. Найняв "русопонті" — жінку, яка знала російську, аби та розшукала Марію. Він пропонував гроші, яких їй бракувало, аби купити в Києві квартиру.
А Марія тим часом відкрила у Києві бізнес — торгувала "секонд-хендом" на Сінному ринку. Мала кілька "точок".
Каже, що якось її колега Ганна запропонувала щось відсвяткувати. Марія запросила її до нового помешкання. Ганна принесла торт і вино. Останнє, що запам"ятала з того вечора Марія, — як вона відкусила шматок торта.
Жінка отруїла її клофеліном. До тями прийшла за два дні. З квартири зникли одяг, комп"ютер, гроші. Діти відвезли Марію до лікарні, де її прийняли за наркоманку.
А це мені подарував новий залицяльник – старий дідусь
— Уперше в житті в мене була депресія, — каже вона.
За місяць одужала, але бізнес згорнула. І вирішила їхати до Яніса у Грецію, з дочкою та онукою. Перед від"їздом провідала батьків у селі. Провела з ними півтора місяця.
В Афінах її зустрів Яніс. Марія влаштувалася на роботу — прибирала, купувала продукти. Доглядала онуку Ганнусю і писала вірші та новели. На одному подиху, за тиждень, написала повість. А Яніс поступово відійшов на другий план. Обіцяних грошей так і не дав, бо "прогорів" на акціях. У травні цього року вони відсвяткували десять років знайомства і спокійно розійшлися. Востаннє він зателефонував у серпні — привітав з іменинами.
— А це мені подарував новий залицяльник — старий дідусь, — Марія показує срібно-золотий перстень на лівій руці.
2 
1
Коментарі