160 тис. туристів планують зустріти у Львові протягом Різдвяних свят. Лише 7 січня до туристично-інформаційного центру міста звернулися 229 осіб із 19 міст України та 103 іноземці.
— У нас пампухів не печуть, замість них — калачі, — розповідає російською одесит Валерій Саламаха, 36 років. Оселився у знайомих на вул. Личаківській. На Різдво відвідав свято пампуха. — То я вже так наївся, що на весь рік ситим буду. Дорого деруть за таке задоволення. Один пончик 5 гривень. А хотілося спробувати і з маком, і з горіхами, і з вишнями, і німецьких із помадкою зверху, і американських у формі бубликів.
Свято пампуха проводять з 2008 року. Цього разу на пл. Ринок поставили "пампухову хату" із 50 тис. виробів. Їх випікали місцеві хлібокомбінати та господині. За найкращі пампухи жінкам дарували хлібопічки.
— Хотів взяти участь у конкурсі пампухоїдів, — каже Валерій. — Треба на час якнайбільше пампушок з'їсти. Я думав, халява. Як глянув на ті пончики — чую, не здужаю більше. А якийсь пацан з'їв три штуки за 3 хвилини і виграв кошик ковбаси. Простити собі того не можу, я би швидше з'їв. Після пончиків ми зі львівськими колегами пішли пити глінтвейн на різдвяний ярмарок. Не пам'ятаю, скільки перехилили, але я був у шоці, коли до мене підбіг чорт і запропонував випити з ним.
— Йой, яке файне пальто в пана, — чіпляється до Валерія 27-річний Орест Ткачук. Він грає у вертепі жида Мошку. Із-під чорного крислатого капелюха видно два руді патли. На обличчі окуляри без лінз. На руці висить коричневий кошик.
— А який годинник у пана. Певно, дорогий дуже. А в мене, бідного Мошка, і сподні порвані, і шкарпетки дірка на дірці. Бідний я, бідний. А пан такий багатий. То може б дав бідному яких гривень 100 на обновки. То я б за пана так би вже молився, шо навіть у церкві б свічку поставив.
З іншого боку підходить Іван Груник, 28 років. Переодягнений у циганку. Обличчя загримоване, над губою намальована родимка. На голові чорна перука з великою червоною штучною квіткою. Одягнений у кілька різнокольорових спідниць.
— Та шо пан злотий того Мошка слухає, — Іван копіює мову циган. — Нашо вам та бідося здалася. От Аза зара вам на руку подивиться і всю правду про майбутнє розкаже. Вижу, шо пан багатим буде. І віллу на Канарах матиме, і "лєксуса", і файну коханку. Але то тре Азі дати кілька сотень гривень, шоб то всьо збулося. Ну, пане, позолоти ручку. А то ніц мати не будеш.
Валерій сміється. Дістає із внутрішньої кишені гаманець. Кидає в кошик 50 грн.
— Наш вертеп особливий, — хвалиться Назар Головко, 28 років. Він звіздар, носить у вертепі зірку. — Дійство триває 20 хвилин. Колядки співаємо рідкісні. Їх випитували в своїх бабусь і дідусів. Деякі в інтернеті знаходили. Основний сценарій склали п'ять років тому. Але деколи урізноманітнюємо його цікавими персонажами. Два роки тому до нас пристав ше один наш колега. Оскільки всі ролі були зайняті, то зробили його терористом. Він мав зірвати шопку, де Ісус народжувався. Був таємним агентом Ірода. Вийшло колоритно. Костюми робимо самі. Чортові знайшов у селі на горищі старий чорний кожух. Привіз банку сажі, шоб мав чим обличчя вимастити.
Вулицею йдуть двоє міліціонерів. Актор, що зображає чорта, підстрибує до них, кричить, показує язик. Ті не реагують, ідуть далі.
— Якісь наші міліціонери без почуття гумору, — зітхає артист. — Торік, коли вертепом ходили, до нас колєги з Івано-Франківська приїхали. Справжню трембіту привезли. Із таким розмахом ше ніколи не колядували. Близько десятої ночі проходили повз один із відділків. Вирішили, а чого міліціонери мають сумувати в такий день без коляди. Зайшли туди, почали вертеп ставити. Так вони розізлилися і вигнали нас на вулицю.
Ми не на гроші ласі. Для душі вертеп робимо. Зараз у день маємо по 200 гривень на кожного. Ходимо в основному по родичах. Коли студентами були, то заробляли більше. У Львові ходили по особняках, їздили в ближні села навколо міста. Там мажори живуть. Вони з радістю нас зустрічали. Менше як 200 гривень ніхто не давав.
3 
1
Коментарі