57-річна Тамара Кушнір із селища Сутиски Тиврівського району на Вінниччині збирає фігурки слонів. Має в колекції більш як тисячу.
— Усі фігурки різні. У того лапка піднята, в іншого хобот закручений. Вони з дерева, мiдi, пластику, скла, порцеляни, моржової кiстки.
Запрошує у трикімнатну квартиру. Стіни завішені скляними поличками, на них розставлені слони — білі, коричневі, чорні. У кутку стоїть скляний стіл, у якого замість ніжки слон. Зверху — фонтан із тварин. В іншому кутку слон обтягнутий шкірою та стелаж з фігурами різних розмірів. Горщики для вазонів теж у формі слонів. Таку саму форму мають і вази для квітів, рамки для фотографій.
— Свою колекцію я перевезла із російського Мурманська, — пригадує. — Везли їх в окремому контейнері. Кожен запакували у картонну коробку. Заплатили за розтаможку і перевезення близько тисячі доларів.
Тамара Кушнір родом із Сутисок. Її чоловік — із сусіднього села Шершні.
— На переїзді наполягав чоловік. Ми обоє відслужили на військовому флоті. Саша працював на підводній лодці, я — військовослужбовець. Наш син Вадим теж служить на флоті. Захотілося йому на батьківщину. Тут багато зелені, природа гарна.
Колекцію збирає понад 10 років.
— Перших три слоники купила у магазині. Потім мені стали дарувати на дні народження, свята. Коли я лежала в лікарні, онук подарував трьох слоників, які тримають скляний шар, ніби кулю. Знайомі присилали фігурки з Китаю, Норвегії.
— Для неї нема кращого подарунку як слоник, — втручається в розмову чоловік Олександр, 57 років. — Останній — це був скляний столик. Замість ніжки — слон, який тримає скляну столешню. Тепер слоників не купуємо. Нема куди ставити.
Щотижня всю колекцію подружжя миє і протирає.
— На це йде півдня, — додає Олександр. — Щотижня слоників знімаю з полиць, мию у воді і викладаю на тряпочку, щоб посохли. Тоді розставляю у тому ж порядку.
Кілька тижнів тому Тамарі Іванівні пропонували продати колекцію, а гроші віддати на будівництво церкви.
— Не готова поки що цього зробити. Навіть не знаю, скільки може коштувати. А гроші на церкву й так завжди даю.
3 
1
Коментарі
Себя б той лопатой посадил, а лучше б с "семейкой" закопал!!!!
Стоит Витёк в лучах заката,
А вместо х@я в руках лопата!
Как умру, похороните
Меня в терриконе,
Посреди родной донецкой
Копоти и вони,
Мне в могилу положите
Харьковские пакты -
Моего с кремлем улику
Полового акта.
Памятник крутой поставьте,
Я ведь — вор в законе.
И про надпись не забудьте:
"дважды был на зоне".
Пусть музей устроит Скорык
В милом Межигорье.
Чечетов закон пусть примет,
Что — герой, не вор я.
На могилу пусть несут мне
Не цветы, а бабки.
У кого с деньгами туго -
Пижженые шапки.
К сходняку Ренат пусть скличет
Мир блатной на хату,
И меня там помяните
Крепким русским матом.
Лучше бы он кролика посадил! Больше пользы было бы!
воно посадило Йолочку
Наверное эту ёлочку, охраннки со всех сторон держали, чтобы опять по пустой башке не шарахнуло деревцем.
Лучше бы азарова посадил!
Да уж, это тебе не по пенькам скакать. А лицо можно было попроще сделать, все равно - не приживется.
Нельзя ему проще морду лица делать, статус небожителя не позволяет. Взгляд тупой, но уверенный.
Вот когда самого посадят,это будет праздник для страны которого ещё не было после мая 45 года
кто бы овоща посадил