Священик 34-річний Ігор Шкодзінський із Тернополя править служби для глухих у церкві Божої Матері Неустанної помочі. У храмі тихо, чути лише голос священика. Парафіяни моляться і співають жестами. Служба скорочена удвічі, триває півгодини. На свята сходиться понад півсотні людей із вадами слуху. У будні — 15–20.
У залі ряди крісел, але ніхто не сідає.
— Вони самі захотіли стояти, як у церкві, щоб показати свою повагу, — говорить отець Ігор. — Я проговорюю всі молитви вголос, аби вони могли читати по губах, Через те, що мушу носити кадило і хреститися, не можу правити жестами. Тому замість дяка запросив сурдоперекладача.
Віруючий тицяє у молитовнику на слово "жона". Показує, що не розуміє.
— Дружина, — просить перекласти отець Ігор. — Вони не знають маловживаних слів. Питати не соромляться. У Святому Письмі немає такого, що треба соромитися питати чи пояснювати.
Парафіяни однаковими жестами промовляють "Господи, помилуй". Коли молитва повільна, водять руками плавно, якщо мелодія швидка, хутко перебирають.
— Жести почав учити вісім років назад, коли у доньки Насті відмер слуховий нерв, — каже отець. — Хотів виїхати з сім"єю до Канади, там успішно проводять операції. Але посольство не відкрило візи.
Отець Ігор живе у старому приватному будинку в центрі міста. Кімнати маленькі, у коридорі ледь поміщається дві людини. 10-річна Настя сидить за столом і малює. 2-річна Олена бігає по хаті. 9-річний Богдан щойно повернувся зі школи, йде на кухню обідати.
— Коли була вагітна, двічі на збереженні в лікарні лежала. Лікарі антибіотики кололи. Може, через те у Насті слух пропав, — каже 34-річна Руслана Шкодзінська. — В обласній лікарні дали направлення в спеціалізований садочок "Колобок". Він у Тернополі, а ми жили в селі Миколаївка Бучацького району. Чоловік мав свою парафію. Покинули все, переїхали в місто.
Настя приносить табель успішності. У ньому десятки. Це найвищий бал у школі-інтернаті для дітей зі зниженим слухом. Батько жестами просить її розказати вірш. Вона показує "Українка я маленька".
Показав молитву "Отче наш" побуквенно, то аж пальці боліли
— Я почав вчити мову жестів по буквах, — показує списаний знаками зошит він. — Спробував раз показати молитву "Отче наш" побуквенно, то аж пальці боліли. Після того став вивчати жести-слова. Їх є більше 3,5 тисячі. Я знаю майже 200. Слабочуючі погано читають, бо по-іншому будують речення. Недавно наречені, яких готую до шлюбу, прислали СМС: "Ми сьогодні зможемо прийти не".
Настя говорить жестами із братом Богданом. Той відповідає.
— Вона подруг у дворі також жестам навчила. Любить дивитися мультики, найбільше — "Ну, постривай!" Там мало слів, й без них усе зрозуміло. У більшості випадків розуміє усе по міміці.
3 
1
Коментарі
1