— Сиділа малою на печі й дивилася, як мотають ляльки з клаптиків і ниток жінки в рідному селі, — розповідає Світлана Урбанська, 58 років, із села Драбівці Золотоніського району на Черкащині. Робить ляльки-мотанки з травами.
За фахом Світлана Урбанська — художник. Запрошує до себе додому. Одягнена в зелено-коричневу блузку з квітковим візерунком. На стінах вітальні — картини. На підвіконні стоять вазони з квітами. Жінка сідає на диван — він теж у квіти. На ньому розкладені клаптики, стрічки. З них Урбанська робить ляльки.
— Дуже люблю квіти, — каже Світлана. Часто усміхається. — Мотанками діти раніше бавилися щодня. Мами мотали їх нашвидкуруч зі спідниць, фартухів, хусток — що було в хаті. В хід ішли навіть кукурудзяні качани.
— Виросла — дитяча забавка забулася. Коли бавила онука Святослава й сусідську Даринку, вгледіла, що малі вовтузяться з Барбі. У неї руки й ноги, немов спиці. Страх як не подобаються. Взяла кілька клаптиків і — раз-два — в руках затанцювала лялька. Миліша, тепліша, на дотик приємніша. Мала закинула свою Барбі. А якось у метро їхала. Дитя крутиться, вередує. Дістала із сумки малесеньку мотаночку — одразу заспокоїлося.
Раніше мотанки клали в люлечки, щоб оберігали сон і здоров'я немовлят, зігрівали ліжко. Прокидаючись, дитя не плакало, а забавлялося. А мати спокійно поралася по господарству.
Світлана Урбанська розставляє на засланому товстим полотном столі з десяток ляльок. На одній дзвенять дзвіночки, поприв'язувані до ляльчиних рук. Інша пахне травами — всередині напхана м'ята з мелісою.
— Онук дуже любить оцю із дзвониками, — говорить жінка. — За вечір дві-три ляльки змотую. Вшиваю всередину мішечок. Туди можна що завгодно класти: корицю, спеції, гречку. Я люблю використовувати базилік, лаванду, м'яту, мелісу.
4 
1
Коментарі