Ексклюзиви
Пʼятниця, 23 серпня 2019 06:45

"Свекруха зраділа, що я пішла в армію"

Автор: ФОТО надане прес-службою в/ч 3008 Нацгвардії України
  Кримська татарка Ельзара Ібрагімова (з автоматом) раніше працювала перукарем-візажистом, офіціанткою та менеджером у ресторані. Цьогоріч пішла служити. Підписала контракт на три роки
Кримська татарка Ельзара Ібрагімова (з автоматом) раніше працювала перукарем-візажистом, офіціанткою та менеджером у ресторані. Цьогоріч пішла служити. Підписала контракт на три роки

— Служити мріяла ще підлітком. Брат теж хотів стати військовим. Але через проблеми із зором його навіть на строкову ­службу не взяли. Тепер я втілила братову мрію в життя, — каже кримська татарка 20-річна Ельзара ІБРАГІМОВА. Наприкінці 2018-го підписала контракт про службу в Нацгвардії. Служить кулеметницею у військовій частині №3008, яка дислокується у Вінниці.

Ельзара Ібрагімова раніше мешкала у Криму. Виїхала звідти 2013-го — за рік до ­анексії півострова Росією. ­Оселилася у батьків матері в селі ­Радівка Калинівського району на Вінниччині.

— Після школи ­вивчилася на перукаря-візажиста, та це було не моє, — розповідає. — Стригла на дому, робила макіяж і манікюр. Постійно тупцювала на одному місці, бачила лише голови і нігті. Кожна людина приходила в дім зі ­своєю енергетикою. Не завжди позитивною. Траплялися енергетичні вампіри, які стомлювали. Згодом влаштувалася офіціантом-барменом у кафе в сусідньому селі. Потім працювала у вінницьких ресторанах "Львівська цукерня", "Ренесанс", "Мафія".

Ельзара Ібрагімова півтора року живе у цивільному шлюбі з вінничанином 28-річним Віталієм Григоренком. Він — приватний підприємець.

— Його мама служить у Збройних силах кухарем. Якось вона між іншим мені сказала: "Давай і ти спробуєш". Я ніби була не проти, але свекрусі вмовити мене не вдалося — від батька маю впертий характер. Лякала стрільба. Та й не хотіла, щоб люди говорили, що то свекруха всунула мене в армію. Вона тоді змирилася, що невістка не стане військовою.

Наприкінці 2018 року Ельзара звільнилася з ресторану, в якому працювала менеджером.

— Тоді на якомусь сайті прочитала оголошення, що одна з військових частин запрошує на роботу. Наступного дня пішла у відділ кадрів. Була вбрана у червоне кашемірове пальто та чобітки на підборах. Підполковник Сергій Протопіш і капітан Влад Богданов глянули на мене і сказали: "Буде важко". Пояснили, що в туалеті не зможу закритися, не буду користуватися парфумами, фарбувати губи і робити манікюр. Дали поміряти 14-кілограмовий бронежилет. Хотіли, щоб відчула, як доведеться з ним бігати.

Ельзара Ібрагімова почала збирати документи. Нікому із рідних не розповідала, що планує підписати контракт.

— Чоловік питав, чим займаюсь. Я відказувала: роботу шукаю, — говорить. — Лише подружці зізналася. Вона їздила зі мною на медичну комісію. Коли пройшла, вирішила, що настав час розповісти про все чоловікові. Тоді саме святкували річницю нашого знайомства. Коли Віталік мив посуд, я видала: "Йду в армію". Запала тиша. Вираз його обличчя досі пам'ятаю.

— Мама засмутилася. Відговорювала від служби. Казала: "Для чого воно тобі?" — про­довжує дівчина. — А свекруха зраділа, що піду в армію. На присязі всім мене показувала: "То — моя невістка".

Підписала контракт на три роки.

— Місяць звикала до військового порядку. Завдяки армії вчасно навчилася лягати спати. Відмовилася від гулянок. Співати в караоке й танцювати з дівчатами вже не поїду, бо знаю — зранку як штик маю бути на роботі.

Зараз Ельзара Ібрагімова готується до весілля. Запросять лише найрідніших.

— Весільну сукню куплю обов'язково, але гучного святкування не влаштовуватимемо. Краще витратити 30–40 тисяч на відпочинок, ніж більше 100 тисяч на весілля. Поїдемо десь на море. Але не в Крим. Туди мені зараз дорога закрита.

"Разів 10 думала кинути все і повернутися додому"

Курс молодого бійця тривав 45 днів.

— Жила в казармі з дівчатами. Вставали о п'ятій ранку, — розповідає Ельзара Ібрагімова. — Перша думка: нащо я сюди прийшла? Разів 10 думала кинути все і повернутися додому. То берці натерли ноги, то доводилося марширувати у формі під палючим сонцем. Один раз нафарбувалася та пошкодувала — з мене все текло. Врешті, хотілося з'їсти якийсь салатик чи цукерочку.

Командири кричали, бо хтось в ногу не марширував. Тоді здавалося, що нерви здають. Усе перетерпілося. Перші два тижні дратували хлопці, які не сприймали мене всерйоз. Потім із ними подружилися. Ще радилися зі мною, що робити, коли дівчина не відповідає на дзвінки.

Зараз ви читаєте новину «"Свекруха зраділа, що я пішла в армію"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 1112
Голосування Скільки часу Олексій Михайличенко протримається на посаді головного тренера київського "Динамо"?
  • 1) до зими
  • 2) до літа
  • 3) два роки
  • 4) повністю відпрацює трирічний контракт
Переглянути
Погода