Середа, 07 березня 2007 17:43

"Ступка за мною біг три зупинки"

Автор: фото: Євген КОЛЕСНИК
  Наталія Лотоцька у скверику біля Театру імені Івана Франка, поряд з пам’ятником акторові Миколі Яковченку. Вони разом вели радіопередачу ”Від суботи до суботи”
Наталія Лотоцька у скверику біля Театру імені Івана Франка, поряд з пам’ятником акторові Миколі Яковченку. Вони разом вели радіопередачу ”Від суботи до суботи”

"У мене ремонт, — каже актриса Театру імені Франка Наталія Лотоцька, 68 років. — Треба тікати з квартири, бо я вже отруїлася тими запахами".

Ми з нею в скверику біля театру. Лотоцька сідає на бронзову лавочку біля пам"ятника акторові Яковченку.

— Микола Федорович, золотко, — обнімає бронзового актора. — Це Фафаня, — гладить бронзову таксу. — Яковченко жив поряд із театром, на Ольгінській. Фафаню вигулював у парку. Добре, що пес помер раніше за нього. Дружина Миколи Федоровича Тетяна померла рано, від раку. Потім пішла з життя його старша донька Іра. Тоді вмер Микола Федорович. За ним — менша донька, Юнна. Викинувся з вікна її чоловік — режисер на радіо Володя Бохонько. Син Юнни Коля балувався алкоголем, наркотиками. Пропав безвісти.

Каже, сім"я Яковченків була дуже гостинною.

— Приймали мене голу, босу, коли приїхала до Києва. Привозила львівську каву, тоді дефіцитну.

Яковченко ходив у сандалях? — показую на ноги актора.

— Ці сандалики — просто чудо! — сплескує в долоні Лотоцька. — І бабочка, — торкається бронзового метелика. — Він не стидався бути актором-клоуном. Ми з Яковченком вели на радіо передачу "Від суботи до суботи". Він любив анекдоти. Але ще одна ведуча — Надія Батуріна, з театру Лесі Українки — анекдотів не любила. Яковченко збирав чоловіків у кутку і розповідав там. Батуріна казала: "Выходим отсюда".

Він обожнював доньок, — веде далі актриса. — Купляв їм прикраси. В Іри був перстень із діамантами, в Юнни — з сапфірами. Зібрав чудову бібліотеку. Усе це кудись поділося.

Лотоцька бере у вахтера ключ від гримерної N8. Каже, своєї в театрі ніхто не має.

— Коли гастролювали в Москві, у старому МХАТі сиділа в особистій гримерці Калягіна та Мягкова, — згадує вона.

У тісній гримерці шість столів попід стінами. Біля дзеркал — старі червоні лампи, деякі заклеєні синьою ізострічкою. На вішалці — штучна чорна коса, вишиванка і плахта. Із селектора чути голоси — на сцені йде репетиція.

— Працюю в театрі сорок років, а столи ті самі, — каже Наталія Василівна. — Тільки вікно нове поставили, бо дуже дуло.

Просить виключити селектор, бо сама не дотягнеться.

Працюю в театрі сорок років, а столи ті самі

— Я вчилася на п"ятому курсі Львівського університету, коли при театрі Заньковецької відкрили студію, — розказує акторка. — Одразу побігла вчитися й туди. І Богдана Ступку затягла. Ми вчилися разом у школі, у кіно ходили. Ступка працював у астрономічній обсерваторії. Кажу йому: "Що ти зорі рахуєш? Ану марш у студію!". Він пішов. Прочитав монолог Гамлєта російською мовою з галицьким акцентом.

У вас був роман?

Лотоцька хитро сміється:

— Казав, що був закоханий у мене. Якось біг за мною три зупинки трамвая. Але мені подобався інший. Я поїхала до Києва, а Ступка одружився з Людмилою. Наші діти народилися в один рік. Мудрий режисер Сергій Данченко зробив нас парою в спектаклі "Тев"є Тевель". Коли в Москві в останній сцені я гладила Ступку по щоці, дружина режисера Ефроса Наталя Кримова казала: "Я давно не видела такой любви на сцене".

Лотоцька дивиться в дзеркало, знімає капелюшок. Дістає із сумочки гребінець, розчісує волосся.

— У мене було невдале заміжжя, — веде далі. — Але я маю гарного сина Дениса, йому 39 років. Дипломат, працює в посольстві у Вірменії. Маю 6-річного онука Олексія. Коли одягнув шкільну форму, кажу йому: "Олексію, ти — як лорд Байрон. Не чув про такого? Писав сонети й гарно вдягався". Раптом Олексій приносить папірець. Каже — написав сонет: "Людочко, я тебе ніжно люблю. Твій Олексій." Купила йому на день народження ілюстрований атлас світу за 100 гривень.

Ви хороша свекруха?

— Подарувала дітям квартиру. Я — "чорнобилька", маю другу категорію. Нас посилали в зону з концертами. Були там потрібні як свині п"ята нога. Ліквідатори сплять, а ми їм щось розповідаємо. Зате з квартирами везло. На 75-річчя театру дали двокімнатну на Троєщині. Діти продали її і купили на Дарниці. Там зараз живуть батьки невістки.

Були у вас романтичні шанувальники?

— На романи я не мала часу. Сина сама піднімала. Мене більше люблять жінки, руки цілують. Я ж у "Тев"є" граю маму. У Петербурзі режисер Володя Бортко став переді мною на коліна. Якось Віктор Ющенко, коли був ще головою Нацбанку, давав фуршет. Познайомив мене з Катериною. Він такий гарний, — пристрасно шепоче. — Коли підійшов до мене, я ледь не зомліла.

Лотоцька 30 років вела радіопередачу "Від суботи до суботи".

— Дев"ять років як пішла з неї. Така чудова команда була. Нікого вже немає. А колись не вміщалися за столом. Я була маленька — сиділа під столом і говорила звідти. І платили нам нормально. У мене була ставка 9 карбованців 50 копійок, потім — 13.50, потім — 15 карбованців. Тепер платять 3–5 гривень. Я відмовляюся.

Лотоцька намагається відкрити ключем ящик стола. Під склом — листівка з вітаннями з нагоди 87-го театрального сезону. Прізвище актриси вписане від руки.

— О, не відкривається, — весело каже. — Але я тут нічого не зберігаю. Набір із гримом у мене маленький, ношу його із собою.

Розповідає, що любила актрису Наталію Ужвій:

— 7 вересня, на день Наталії, вона телефонувала і казала: "Мала, день народження можна святкувати до 30 років. А після 30-ти — переходити на день янгола". У театрі цитували її жарт: "Чому худрада — о 10-й ранку? Це ж треба встати, зробити зарядку, прийняти душ, найти и одеть бывшее лицо".

А Сергій Данченко вчив іншого: "Ви ідете в шостий гастроном, вас упізнають. То кажіть: "Дайте пляшечку горілки", а не "бутылку водки".

Вас запрошували грати в серіалах?

— Запрошували у якийсь серіал про няню. Мне такое мыло не подходит. Я отримую пристойну зарплату й пенсію. Мені вистачає, я не вибаглива. Пішли якось з подругою в магазин подивитися на шуби. Міряла норкову. Така гарна, з капюшоном, не дуже довга. Якраз щоб не підмітати за бомжами. Подивилися на ціну, питаю у подруги: "Що це за номери телефонів написані?".

Наталія Василівна завертає у шостий гастроном — по хліб. Каже:

— Куплю ремонтникам на канапки.

1938, 21 вересня — народилася в селищі Більшівці Рогатинського району на Прикарпатті в родині лікаря та виховательки
1959 — закінчила Львівський університет, факультет романо-германської філології
1961 — закінчила Студію при театрі ім. Заньковецької у Львові, грала вуркагана Котю, піонера Едіка, сонячного зайчика
1963 — працює у Театрі ім. Івана Франка в Києві
1965 — одружилася з кінорежисером-документалістом Леонідом Автономовим, за 9 років розлучилися
1967 — народився син Денис
1968 — ведуча радіопередачі "Від суботи до суботи"
1989 — прем"єра вистави "Тев"є Тевель", грає Голду
1993 — отримала Шевченківську премію
2000 — народився онук Олексій

Зараз ви читаєте новину «"Ступка за мною біг три зупинки"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі