"У мене ремонт, — каже актриса Театру імені Франка Наталія Лотоцька, 68 років. — Треба тікати з квартири, бо я вже отруїлася тими запахами".
Ми з нею в скверику біля театру. Лотоцька сідає на бронзову лавочку біля пам"ятника акторові Яковченку.
— Микола Федорович, золотко, — обнімає бронзового актора. — Це Фафаня, — гладить бронзову таксу. — Яковченко жив поряд із театром, на Ольгінській. Фафаню вигулював у парку. Добре, що пес помер раніше за нього. Дружина Миколи Федоровича Тетяна померла рано, від раку. Потім пішла з життя його старша донька Іра. Тоді вмер Микола Федорович. За ним — менша донька, Юнна. Викинувся з вікна її чоловік — режисер на радіо Володя Бохонько. Син Юнни Коля балувався алкоголем, наркотиками. Пропав безвісти.
Каже, сім"я Яковченків була дуже гостинною.
— Приймали мене голу, босу, коли приїхала до Києва. Привозила львівську каву, тоді дефіцитну.
Яковченко ходив у сандалях? — показую на ноги актора.
— Ці сандалики — просто чудо! — сплескує в долоні Лотоцька. — І бабочка, — торкається бронзового метелика. — Він не стидався бути актором-клоуном. Ми з Яковченком вели на радіо передачу "Від суботи до суботи". Він любив анекдоти. Але ще одна ведуча — Надія Батуріна, з театру Лесі Українки — анекдотів не любила. Яковченко збирав чоловіків у кутку і розповідав там. Батуріна казала: "Выходим отсюда".
Він обожнював доньок, — веде далі актриса. — Купляв їм прикраси. В Іри був перстень із діамантами, в Юнни — з сапфірами. Зібрав чудову бібліотеку. Усе це кудись поділося.
Лотоцька бере у вахтера ключ від гримерної N8. Каже, своєї в театрі ніхто не має.
— Коли гастролювали в Москві, у старому МХАТі сиділа в особистій гримерці Калягіна та Мягкова, — згадує вона.
У тісній гримерці шість столів попід стінами. Біля дзеркал — старі червоні лампи, деякі заклеєні синьою ізострічкою. На вішалці — штучна чорна коса, вишиванка і плахта. Із селектора чути голоси — на сцені йде репетиція.
— Працюю в театрі сорок років, а столи ті самі, — каже Наталія Василівна. — Тільки вікно нове поставили, бо дуже дуло.
Просить виключити селектор, бо сама не дотягнеться.
Працюю в театрі сорок років, а столи ті самі
— Я вчилася на п"ятому курсі Львівського університету, коли при театрі Заньковецької відкрили студію, — розказує акторка. — Одразу побігла вчитися й туди. І Богдана Ступку затягла. Ми вчилися разом у школі, у кіно ходили. Ступка працював у астрономічній обсерваторії. Кажу йому: "Що ти зорі рахуєш? Ану марш у студію!". Він пішов. Прочитав монолог Гамлєта російською мовою з галицьким акцентом.
У вас був роман?
Лотоцька хитро сміється:
— Казав, що був закоханий у мене. Якось біг за мною три зупинки трамвая. Але мені подобався інший. Я поїхала до Києва, а Ступка одружився з Людмилою. Наші діти народилися в один рік. Мудрий режисер Сергій Данченко зробив нас парою в спектаклі "Тев"є Тевель". Коли в Москві в останній сцені я гладила Ступку по щоці, дружина режисера Ефроса Наталя Кримова казала: "Я давно не видела такой любви на сцене".
Лотоцька дивиться в дзеркало, знімає капелюшок. Дістає із сумочки гребінець, розчісує волосся.
— У мене було невдале заміжжя, — веде далі. — Але я маю гарного сина Дениса, йому 39 років. Дипломат, працює в посольстві у Вірменії. Маю 6-річного онука Олексія. Коли одягнув шкільну форму, кажу йому: "Олексію, ти — як лорд Байрон. Не чув про такого? Писав сонети й гарно вдягався". Раптом Олексій приносить папірець. Каже — написав сонет: "Людочко, я тебе ніжно люблю. Твій Олексій." Купила йому на день народження ілюстрований атлас світу за 100 гривень.
Ви хороша свекруха?
— Подарувала дітям квартиру. Я — "чорнобилька", маю другу категорію. Нас посилали в зону з концертами. Були там потрібні як свині п"ята нога. Ліквідатори сплять, а ми їм щось розповідаємо. Зате з квартирами везло. На 75-річчя театру дали двокімнатну на Троєщині. Діти продали її і купили на Дарниці. Там зараз живуть батьки невістки.
Були у вас романтичні шанувальники?
— На романи я не мала часу. Сина сама піднімала. Мене більше люблять жінки, руки цілують. Я ж у "Тев"є" граю маму. У Петербурзі режисер Володя Бортко став переді мною на коліна. Якось Віктор Ющенко, коли був ще головою Нацбанку, давав фуршет. Познайомив мене з Катериною. Він такий гарний, — пристрасно шепоче. — Коли підійшов до мене, я ледь не зомліла.
Лотоцька 30 років вела радіопередачу "Від суботи до суботи".
— Дев"ять років як пішла з неї. Така чудова команда була. Нікого вже немає. А колись не вміщалися за столом. Я була маленька — сиділа під столом і говорила звідти. І платили нам нормально. У мене була ставка 9 карбованців 50 копійок, потім — 13.50, потім — 15 карбованців. Тепер платять 3–5 гривень. Я відмовляюся.
Лотоцька намагається відкрити ключем ящик стола. Під склом — листівка з вітаннями з нагоди 87-го театрального сезону. Прізвище актриси вписане від руки.
— О, не відкривається, — весело каже. — Але я тут нічого не зберігаю. Набір із гримом у мене маленький, ношу його із собою.
Розповідає, що любила актрису Наталію Ужвій:
— 7 вересня, на день Наталії, вона телефонувала і казала: "Мала, день народження можна святкувати до 30 років. А після 30-ти — переходити на день янгола". У театрі цитували її жарт: "Чому худрада — о 10-й ранку? Це ж треба встати, зробити зарядку, прийняти душ, найти и одеть бывшее лицо".
А Сергій Данченко вчив іншого: "Ви ідете в шостий гастроном, вас упізнають. То кажіть: "Дайте пляшечку горілки", а не "бутылку водки".
Вас запрошували грати в серіалах?
— Запрошували у якийсь серіал про няню. Мне такое мыло не подходит. Я отримую пристойну зарплату й пенсію. Мені вистачає, я не вибаглива. Пішли якось з подругою в магазин подивитися на шуби. Міряла норкову. Така гарна, з капюшоном, не дуже довга. Якраз щоб не підмітати за бомжами. Подивилися на ціну, питаю у подруги: "Що це за номери телефонів написані?".
Наталія Василівна завертає у шостий гастроном — по хліб. Каже:
— Куплю ремонтникам на канапки.
1938, 21 вересня — народилася в селищі Більшівці Рогатинського району на Прикарпатті в родині лікаря та виховательки
1959 — закінчила Львівський університет, факультет романо-германської філології
1961 — закінчила Студію при театрі ім. Заньковецької у Львові, грала вуркагана Котю, піонера Едіка, сонячного зайчика
1963 — працює у Театрі ім. Івана Франка в Києві
1965 — одружилася з кінорежисером-документалістом Леонідом Автономовим, за 9 років розлучилися
1967 — народився син Денис
1968 — ведуча радіопередачі "Від суботи до суботи"
1989 — прем"єра вистави "Тев"є Тевель", грає Голду
1993 — отримала Шевченківську премію
2000 — народився онук Олексій
3 
1
Коментарі