— Щоби 100 кілометрів пробігти, треба, щоб усі механізми працювали. У мене мотор працює, — показує на груди 52-річний Володимир Дискурський із Монастириського району Тернопілля. — А от ходова підвела — розтягнув зв'язку на нозі.
О першій дня 22 травня він, скинувши кросівки, куняє на лаві біля Театрального майдану обласного центру.
Тут фінішують учасники 100-кілометрового супермарафону, який провели в області. Володимир Федорович зійшов із дистанції після 75 км через біль у нозі. До фінішу доїхав рейсовим автобусом.
— На таких змаганнях бігти — то романтика. Пташки співають, дерева цвітуть. До наступного року підготуюся і точно пробіжу, — захоплено каже.
Позаду на газоні під деревами лежать із заплющеними очима ще троє учасників — 22-річний Тарас Пелешок із Шумського району, львів'яни 23-річний Микола Перехожук та на три роки молодший Андрій Лозинський.
Перед лавою прогулюється з червоно-чорними стрічками, причепленими до футболки, 56-річний Геннадій Логвиненко з Санкт-Петербурга — один із цьогорічних переможців. Він активний член української діаспори в Росії. Веде антивладний блог.
— Працюю юристом, але при тому боюся, щоб не посадили, — розказує.
Логвиненко вдруге бере участь у Тернопільському марафоні. Торік на час проведення гостював у Києві. Випадково прочитав в інтернеті оголошення і вирішив теж бігти. Цьогоріч організатори вислали йому запрошення електронною поштою. Витратив на поїздку до Тернополя 5 тис. руб., це близько 1400 грн. Пробіг із на годину гіршим результатом, ніж торік.
Розмовляє з місцевим 61-річним Ярославом Василиком — кількаразовим учасником пробігу.
— Минулого року бігав круг Азовського моря. 1200 кілометрів за 21 день пробіг, — хвалиться петербуржець.
— Ну ви вже на рік старіші, — жартує з нього Василик.
— Та старі ще бігають, а от молодші, бачив, багато посходили, — долучається до розмови Володимир Дискурський. — Певне, курять багато, то й бігати не можуть.
— Ну, то необов'язково. Я 1981-го з таким Сергієм біг, то він за час марафону пачку папірос скурив. Одна за другою в нього йшла, і нічо. Непоганий результат показував. Правда, тепер його в парку бачив, то якийсь чи то спитий, чи що.
Супермарафон на 100 км у Тернополі проводять із 1970-х. Останніми роками — наприкінці травня. Приурочують до Свята героїв. Учасники вибігають увечері, аби бігти вночі й менше потерпати від спеки. Зупиняються на контрольних пунктах, де відпочивають та їдять заздалегідь підготовлений харч.
— Шоколадки, які організатори видають, мені після 50-го кілометра в горло не лізуть, — говорить 50-річний Андрій Міщук. — Їм сало. Якщо воно свіженьке, трошки-трошки приготовлене, то засвоюється повністю і сили дає. Як за кордон їду, то сало беру контрабандою. Навіть якщо не їм, то всьо одно приємно, що воно зі мною.
Цьогоріч у Тернопільському марафоні взяли участь 19 бігунів. Восьмеро, зокрема єдина жінка на дистанції, 25-річна Любов Дереш, дісталися фінішу. За правилами пробігу, переможцями вважають тих, хто подолає дистанцію за 24 год. У понеділок 23 травня всіх нагородили грамотами й значками.
1 
1
Коментарі