21-річну художницю Юлію Демченко з селища Іларіонове Синельниківського району на Дніпропетровщині тричі на тиждень підключають до апарата "штучна нирка" в обласній лікарні. У жовтні Юлія з матір"ю Наталією Іванівною, 56 років, полетять на консультацію в мюнхенську клініку "Гроссхадерн". Дівчині треба пересадити нирки і частину підшлункової залози. Після цього лікарі спробують повернути їй зір.
— У дев"ятому класі донька набрала найбільшу кількість балів на олімпіаді з малювання. Без іспитів вступила у Дніпропетровський театрально-художній коледж. Училася на "відмінно". Як закінчила третій курс, лікарі призначили антибіотики. Після крапельниць у неї відмовили нирки. За місяць стався крововилив у мозок, після цього вона втратила зір, — згадує Наталія Іванівна.
Юлія продовжує малювати картини. Каже, що бачить їхні кольори уві сні. 2005-го робота Юлії Демченко перемогла у міжнародному конкурсі в канадському місті Торонто.
— Раніше донька любила декоративний розпис. Зображала фантастичні квіти, виноград. Промальовувала кожну пелюсточку, кожен листочок. Тепер їй важко це робити. Почала малювати природу. Недавно зобразила кольорове, як райдуга, полотно. А зверху домалювала чорних метеликів.
У січні президентський фонд Леоніда Кучми "Україна" організував у Києві виставку картин Юлії Демченко.
— Леонід Данилович уручив нам два гранти по 10 тисяч 800 гривень. Недавно у Дніпропетровську показували ще 15 робіт на виставці. Влаштували аукціон, бо розраховували назбирати грошей на операцію. За кордоном вона коштує 80 тисяч доларів. Але продали тільки три картини. То Кучма пообіцяв організувати ще один аукціон, у Києві. Юлія почала писати вірші. Записує їх на диктофон, який їй подарував колишній президент. Гарні рядки виходять.
Тато Юлі не допомагає, бо грошей у нього ніколи немає
Наталія Демченко працює учителем фізики та математики в Іларіонівській середній школі. Батько Юлії Володимир із сім"єю не живе. Розлучилися понад 10 років тому.
— Не зійшлися характерами, — пояснює жінка. — Я — покладиста, а він темпераментний. Живемо на одній вулиці. Він працює охоронцем. Юлі не допомагає, бо грошей у нього ніколи немає.
Удома Юля сама порається по господарству.
— У лікарні завжди виставляю руку, щоб знати, куди йти. Вдома цього не роблю, бо і так все знаю, — розповідає. — У дворі підмітаю, собаку свого кормлю. Коли мама на роботі, то їсти готую. Люблю салати придумувати. Всі подарунки для мами роблю власноруч — розписую дерев"яні гребінці, скриньки, дощечки на кухню, тарілки, підсвічники. До мене часто приходять друзі. Найкраща подруга Катя вивчилася на лікаря. Вона і в лікарні мене провідує, і вдома часто буває. Зібрала колекцію з тисячі кактусів. Усі різні, немає двох однакових. Є навіть рослини, занесені в Червону книгу. Почала збирати їх у шкільні роки. Моя тітка — біолог, любить дарувати кактуси. Всі вікна у три ряди заставлені ними.
2 
1
Коментарі