"Весна цього року настане пізно. Не раніше, ніж за шість тижнів. Будуть заморозки, ще снігу навалить", — розтлумачує біолог Віктор Токарівський, 51 рік. А все тому, що 1 лютого, на День бабака, шестирічний бабак Тимка відмовився прокидатися.
На ферму села Гайдари Зміївського району на Харківщині наїхало чимало людей. Усі хочуть побачити, як поводитиметься Тимка. Токарівський витягає піддослідного звірка із зимувальної хатки. Бабак прокидається, бачить свою тінь, але проситься назад "у ліжко".
Ферма, на якій він живе, розташована за шість кілометрів від села. Гайдари стоять під лісом, а бабаки живуть у степу. Їх тут 25. Поруч із фермою — біостанція.
— Вони такі симпатичні, дивляться розумно, — розповідає Токарівський. — Я зацікавився бабаками, ще як був студентом. У слов"янських легендах ці звірки — то зачаровані люди! — він гладить сонного Тимку. — Вбивати їх було суворо заборонено. Тепер на них полюють, і бабаки лишилися тільки в Харківській та Луганській областях. Отож ми й охороняємо їх тут.
На цього звіра полюють через хутро та жир, яким лікують туберкульоз. Проте вчені попереджають, що, готуючи ліки в кустарний спосіб, можна підхопити від них небезпечні хвороби.
— 25 років тому я писав про бабаків дипломну роботу, — веде далі біолог. — А день бабака запровадили тут кілька років тому. Можливо, він приверне увагу людей до цієї чудової тварини.
Харківський етнограф Віра Осадча багато років вивчала народні пісні та обряди. Випадково знайшла нотатки дореволюційного фольклориста на прізвище Петров. Автор розповідав про бабаків.
— Жителі Слобожанщини вважали, що весна настає, коли бабак вийде з нори та тричі свисне, а гаврішок (ласка) лише перевернеться, — пояснює. — Коли це ставалося, дівчата виходили в поле й дули у "весняні" свистки, голос яких дуже подібний до бабачого.
Тимка живе в будиночку, схожому на собачу будку. Дах його хатинки прикрашений різьбленим деревом.
Синоптиком його обрали за лагідну вдачу: охоче йшов на руки до людей, не кусався. А Тимкою бабака назвали, бо, за словами тутешніх біологів, це український аналог імені Філ. Саме Філом звали тварину-синоптика з американського фільму "День бабака". Ставши синоптиком, Тимка ще жодного разу не помилився.
Весна настає, коли бабак вийде з нори та тричі свисне
— Він став телезіркою, тепер його знають і в Сполучених Штатах, і у Франції, і навіть в Африці, — розхвалює свого вихованця Токарівський. — Він не задається: товаришує з іншими бабаками, має самочку і дітей. Бабаки, до речі, живуть сім"ями, діти ніколи не виганяють дідів та бабусь.
Цього дня на фермі, як і належить, співали веснянок. А один народний умілець визвався зробити з дерева пам"ятник бабаку. Але в нього нічого не вийшло.
— Я знав, що так буде, — сміється Токарівський. — Бабака навіть намалювати складно, не те що різьбити. Він безперервно рухається, крутиться, вираз його мордочки щоразу змінюється. Свистить, стає на задні лапки і тільки дивиться на людей своїми глибокими очима...
Дружина Токарівського — теж біолог. І вона, й донька — дев"ятикласниця Надія — теж поведені на бабаках. Надя після закінчення школи збирається вчитися на біолога.
— Ми живемо на три хати: село Гайдари, Харків (де вчиться Надя) і ландшафтний парк, — розповідає пан Віктор. — Усе життя на колесах. Доводиться возити з собою не лише речі, а й тварин. Не залишати ж малюків-бабаків тут самих. Тимка теж довго жив у нашій хаті — разом із вовченям, яке ми виховували. Удвох вони мало дім не рознесли.
3 
1
Коментарі