44-річний Сергій Гончар, експедитор санаторію "Сосновий бір" у місті Зіньків Полтавської області, кілька разів на рік ходить ночувати до лісу. Востаннє зробив це в ніч на 14 березня. Тоді на Полтавщині було до -3°С, ішов дощ із мокрим снігом.
— Це найкраща погода! Для здоров"я корисно — усі мікроби вмирають. Також ходжу для розгрузки організму від місцевої буденної їжі, — розповідає Сергій Михайлович. Одягнений у шкіряні чорні штани й куртку. — У ліс іду одразу після роботи. Беру тільки ранець, армійський ніж, воду й сірники. Йду аж під Бірки (село у Зіньківському районі. — "ГПУ") у глиб лісу. Обираю місце. Розпалюю вогнище. Постіль стелю з наламаних хвойних гілок. Нічим не вкриваюся. У лісі добре спиться і зовсім не страшно. Найстрашніше — то людина.
У лісі чоловік харчується всім, що попадеться під руку. Може спіймати жабу, черв"яка, вужа, комаху, назбирати гриби, корінці.
— Вужики — найсмачніша і калорійна їжа. Із них готую шашлики. Здираю шкурку, натикаю на шампур і смажу на кострі. На смак його м"ясо схоже на куряче. Гриби різні збираю: польські, білі, зеленушки. Іноді навіть мухомори. Якщо трошечки його з"їсти, особливо коли він уже сухий і перетертий, від нього такий ефект, як від наркотика. У лісі й кава є. Заварюю її з корінців кульбаби, які перепалюю на вогнищі. Це ж цикорій. У лісі з голоду не пропадеш.
Гончар не пам"ятає, відколи почав ходити ночувати на природі. Він народився 1964-го в Уссурійському районі Приморського краю Росії. Матір померла під час пологів. Із батьком бачився, але говорити про нього не хоче. Виріс у дитбудинку. У школі навчався добре. Улюбленим предметом була алгебра. Учився в Хабаровському технікумі залізничного транспорту. За спеціальністю ніколи не працював. Після технікуму служив в армії. 20 років тому переїхав у Зіньків до бабусі з дідусем.
— Люблю ходити босий і роздягнений до пояса. Але на роботі це заборонили, бо лякав відпочивальників. Я взагалі ніколи не хворів. Бабуся Меланія розповідала, що в дитинстві мені зробили якийсь болючий укол. Після того я сказав, що хватить із мене медицини.
Сергій Гончар не вживає спиртного і не палить. Спортом не займається. П"є тільки зелений чай. Ліків не приймає. Ніколи не був одружений. Дітей немає. Як і друзів.
Каву заварюю з корінців кульбаби
— Яка любов? Я в таке не вірю. А може, не зустрів ту єдину. Уже звик і про це не думаю. Людей не люблю. "В этом мире неверном не будь дураком. Полагаться не вздумай на тех, кто кругом. Трезвым оком взгляни на ближайшего друга — друг, возможно, окажется злейшим врагом", — цитує російською Омара Хайяма.
В однокімнатній квартирі Гончар живе з 8-річним псом Крокодилом:
— Таку кличку дав собаці, бо всеядний.
У вільний час чоловік дивиться по телевізору новини або футбол. Серіали не любить.
— Вдома сплю як нормальна людина. Улітку часто ночую в дворі під яблунею. Жару погано переношу.
Питаю, про що найбільше мріє.
— От би жити подалі від людей, — задумується. — У лісі, в ізбушкє на курячих ножках. Ото жизнь!
13 
1
Коментарі