26 вересня у Вінниці поховали прокурора 57-річного Романа Шубіна, який вів справи вбивства журналіста Георгія Ґонґадзе та отруєння Віктора Ющенка, на той час — кандидата в президенти. Він загинув в автокатастрофі. На власному автомобілі "Хонда СR-V " врізався у причіп КамАЗа неподалік райцентру Калинівка.
Із Генеральної прокуратури на Вінниччину Романа Шубіна перевели шість років тому на посаду заступника обласного прокурора. Власного житла не мав, винаймав квартиру. Дружина залишилася в Києві, де родина має житло. Щотижня прокурор їздив додому, пізно ввечері 23 вересня повертався у Вінницю.
До холу обласної філармонії "Плеяда", де організували прощання з Романом Шубіним, зійшлися близько тисячі людей. Приїхали колеги загиблого з Києва та Львова. Прощання з померлим триває 2 год.
— Якби Роман Іванович був живий, він би квіти роздарував жінкам, — схлипує секретар Шубіна 51-річна Анна Білошкурська. — Букети, які йому дарували, віддавав співробітницям. Шеф був із таким поняттям, що чоловікам квітів не дарують.
Близько 15.00 неподалік філармонії біле БМВ врізається в міліцейську машину, яка перекривала рух транспорту до "Плеяди". Обійшлося без жертв. Щоб не перешкоджати виїзду кортежу, машини відтягують до провулків. Даїшники встигають лише зафіксувати місця удару.
Водій прокурора 37-річний Віктор Бевз не стримує сліз. Він возив Романа Шубіна з перших днів його призначення на Вінниччині.
— Не можу зрозуміти, як це з ним могло статися. Їздив він акуратно, швидкість не перевищував, — витирає очі. — Останнім часом їздили на "мітцубісі", він завжди сідав на переднє сидіння, ніколи зауважень не робив. Свою "хонду" любив. Вона завжди була в ідеальному стані. Але не хотів тонувати скло. Раз сказав йому, що тонована машина виглядає престижніше. Він відповів, що то лишнє.
Після прощання люди виходять на вулицю. Обговорюють футбольний матч між прокуратурами Чернівецької та Вінницької областей, який відбувся за день до смерті Романа Шубіна. Вінничани виграли з рахунком 3:1.
— Роман Іванович добре грав, — розказує Анна Білошкурська. — У селі Явора Турківського району Львівської області був нападником у місцевій команді. За день до смерті не грав за нашу прокурорську команду, бо на поле випустили молодих. Та шеф був ще тим спортсменом. Задишки не було. Молоді за ним не могли вгнатися. Під час Євро-2012 прихожу після перемоги нашої збірної. Радію, а Іванович спокійно каже, що лінтяї, могли б і краще зіграти.
Анна Іванівна пригадує понеділок, коли дізналася про загибель керівника:
— Маму мали покласти в лікарню. Я так розрахувала час, щоб встигнути забігти на роботу, зробити Роману Івановичу каву. Він кожного дня приходив о 8.45, а я йому подавала чорну заварну з пінкою. Підхожу до кабінету, стоять багато людей. Добрий день, їм кажу. Відповідають, що недобрий. Немає більше Шубіна. У мене все під ногами попливло. Прямо звідти забрали мене в лікарню, — плаче. — Шеф був не тільки прекрасним босом, а й людиною. Якось по кримінальній справі до Івановича прийшов молодий слідчий старлей. Розпереживався, бо ж до генерала йшов. Вийшов і сказав, що керівник перший раз у житті спитав його думку. Усі казали мені: ти біля такої людини сидиш, біля генерала. А він ніколи з цього культу не робив. За шість років форму лише раз одягнув, коли приїхала з Генеральної прокуратури велика колегія. А так міг спокійно піти і купити собі газет.
У той понеділок сина Шубіна Івана мали представляти як помічника прокурора в Хмельницькому районі.
Поховали Романа Шубіна на міському кладовищі по Хмельницькому шосе. Поминальний обід організували в ресторані "Першотравневий" на 400 людей.
5 
1
Коментарі