— Ану-ка стаять! Зброя, наркотіки єсть? Ага, бачу что єсть. І швидкість нарушили, — міліцейським жезлом спиняє зелений "опель" переодягнений у міліціонера Василь Лаврик, 41 рік. У руках тримає поламаний фен. Використовує його як вимірювач швидкості.
Василь Лаврик стоїть на в'їзді в місто Вашківці Вижницького району Чернівецької області. 14 січня тут святкують Маланки. Водій "опеля" опускає скло та простягає 2 грн.
— Малувато буде. Та ладно. Бачу, мужик ти хороший. Я ж не вампір, як вони, — махає в бік міліцейської машини, що стоїть за 200 м.
Із-під куртки дістає півлітрову пляшку горілки і стакан.
— Може, по 50 за свято? Нє, то нє. Я і сам вип'ю, — випиває залпом і занюхує рукавом.
— Зупиняю машини раді розваги, — махає жезлом уже іншій автівці. — Грошей великих не збереш. Тисячу-півтори то максимум. Наші по 2-5 гривень дають. Ті, шо на джипах, можуть сотку всунути. Найщедріші іноземці. Торік сусідка Катька свого хлопа з Італії привезла. То всьо село до неї маланкувати приходило. Женішок по 20 єврів давав.
Ряжені їздять вулицями на вантажівках. На кузові однієї написано "Сказочная Русь". Усередині з десяток персонажів однойменного політичного мультсеріалу, що показують на телеканалі "1+1" у програмі "Вечірній Київ".
— Янукович, козел! Відпусти Юлю, — б'є кулаком об кузов п'яний чоловік. Усередині сидить чоловік у масці Віктора Януковича й костюмі царя. Біля нього інший, переодягнений Миколою Азаровим. "Януковичу" час від часу підносить моркву хлопець у костюмі кролика і масці Арсенія Яценюка. На гойдалці сидить ряжений у масці Юлії Тимошенко.
— Ці костюми робили нам на замовлення, — розповідає Віктор Мартюк, 39 років. — Хочемо взяти участь у фестивалі Маланки, який у Чернівцях буде 15 січня. Там за перше місце дають 50 тисяч гривень. Костюми нам у круглу копійку влетіли, одна маска коштує 250 гривень. Її роблять із силікону, гіпсу або клею та тканини. Та й машини ряженим треба найняти. Мій кум торік власним "пежо" циган возив. То так розійшовся, шо танцював сам на даху і капоті. Зім'яв машину, як кусок паперу.
Під вечір люди збираються навколо озера. Лід порубаний. Кілька чоловіків з криком кидаються в крижану воду. Один, у вишиванці й масці баби з гачкуватим носом, дістає з торби мертвого гусака. Намагається оживити, робить штучне дихання. Сидить у воді 10 хв.
— Іване, ану вилазь із води, — кричать йому з берега. — Всьо, досить дуркою займатися. Ти молодий ше, дітей захочеш мати. А не буде, бо всьо причандалля відморозиш.
Чоловіки вискакують з ополонки. Біжать у найближчі хати зняти одяг та випити горілки.
Дівчата ворожили на плетеному тині
— Сама щедрувати років 10 підряд ходила. За вечір обходила не менше сотні хат. А тепер своїх онуків щедрувати не пускаю. У нас люди стали такі, що й на поріг не пустять, — киянка 62-річна Галина Ухо з онуками Сергієм, 9 років, та 7-річною Іриною підходить до каси музею просто неба в селищі Пирогів під Києвом. 13 січня тут святкують Старий Новий рік.
Галина Сергіївна платить за квитки 40 грн. Слухає жінок, які співають щедрівки.
— Не пустити на поріг щедрувальника — то погана прикмета, — каже одна з них. — А більшість людей зараз так і роблять. Не знають: чим більше бруду нанесуть щедрувальники в хату, тим більше грошей буде в родині.
Перед щедрувальницями стоїть кошик для гостинців. У ній купюри по 10 та 20 грн.
— У Щедрий вечір дівчата ворожать, — розповідає науковий співробітник музею Людмила Костенко. — Колись у плетеному тині рахували кілки. Вірили: яка остання ломака, таким буде майбутній чоловік. Якщо попадався сучкуватий, то матиме норовливий характер. Без кори — бідний, а з корою багатий. Доки ворожили, хлопці крали в них ворота або хвіртки. Повертали після того, як батько дівчини ставив могорич.
Світлана КОРЖЕНКО
5 
1
Коментарі