Григорій і Світлана Паражан — цигани. Живуть у селі Чорний Острів на Хмельниччині. Їхня єдина донька 15-річною вийшла заміж. 15 вересня 2008-го подружжя з дитбудинку взяло Андрія та Сашка.
— Ми звикли, що в хаті постійно сміх, гамір, — російською розповідає Світлана Паражан, 32 роки. — Дочка вийшла заміж. А такий закон, дівчина живе у свекрухи. В нашій хаті стало тихо. Дітей Бог нам більше не дав. Прийшли до районного начальника сім'ї та молоді Ніни Богданової. Кажемо: "Ми — цигани, хочемо всиновити дитину". Дуже здивувалися, коли вона погодилася.
Світлана щодня впродовж місяця за 20 км їздила до Хмельницького на курси для прийомних батьків.
— З дев'ятої ранку до п'ятої вечора була на учобі. А в мене освіта сім класів. Для дівчини-циганки два–три класи це все.
— Нам порадили взяти хлопчика-рома. А мені різниці нема: руський, циган, українець чи татарин. Помню, як показували дітей, а саме була вітрянка. Виглядають у вікна, всі однакові, всі у зельонці. А як заходиш до них, кричать: "Папа, мама".
Родина планувала взяти хлопчика.
— Виходить Саша, йому тоді було 3,5 роки, і за ручку веде на рік молодшого брата. Старший під пахвою носив одіяло. Де Андрій сяде, той йому зразу постелить. У нас і думки не було їх розлучити, — каже Григорій Паражан, 42 роки. — А за кілька місяців в доньки народився син Рустамчик.
Хлопці спочатку боялися нових батьків.
— Коли ми їх забрали з дома малютки, були такі перепугані. Боялися павуків. Саша уронив стакан, то так перепугався. Забився в угол і руки собі кусав. Вони в себе вдома спали де попало. Маму позбавили батьківських прав. Вони рік пробули в дєтдомі.
У Сашка на обличчі видно шрам. Вихователі сказали, що його покусав собака.
— Нас у дєтдомі попереджали, що діти будуть багато їсти, аби їх не перегодувати. Так і було. Все їдять і їдять. А потом преситилися.
На столі стоїть ваза з цукерками та печивом.
— За цілий день як візьмуть одну канфєтку, то добре. Раніше вихователька з садка казала, що Саша обложиться ігрушками і нікому не дає. На всіх дивиться, як вовченя. А зараз всім у групі все роздає.
Прийомні батьки кажуть, що Андрій гарно танцює циганські танці. Прошу, аби станцював. Відмовляється.
— Стидається, — каже Світлана. — А Саша гарно малює. Рустам той белькоче і по-українськи, і по-циганському. Я курю, а чоловік ні. Рано встаю, тільки закурю, а вони до мене: "Мама, мамочка, ти в нас молода, не кури". Я наймолодша бабушка в Україні. І ми — перші цигани, які взяли дітей.
— За кілька місяців до моєї тітки підійшла циганка, — продовжує Григорій. — На руках тримає дитину. Каже: "Ви сім'я обеспечена. Заберіть, бо помре". А вона чотири дні як народилася. Її як завернули в пельонки, так більше і не розвертали. Ті пельонки аж у шкіру в'їлися. Забрали, але думали, що не виживе. А зараз така дівчинка росте, любо подивитися.
Щомісяця на кожну дитину родина отримує 1800 грн.
— Хочемо ще взяти дівчинку. Але не подумайте, що заради грошей. Ми хлопцям кожен місяць на рахунок до 18 років кладемо гроші. От якби їм виділили участки, а ми потихеньку б строїлися. У сільраді кажуть, що поки землі немає.
Григорій Паражан купує старі автомобілі, ремонтує і перепродує. Запитую, чи правда, що він — циганський барон.
— Зараз таких понять немає. До мене можуть прийти, аби встановити справедливість по тим чи іншим питанням. Але я можу лише порадити. Ось коли мій дід був бароном, усе було по-другому. Як ударить кулаком по столі, всі розбігалися.
7 
1
Коментарі