Іван Дзюба — літературознавець, громадський діяч, академік, Герой України. Народився 26 липня 1931-го в селі Миколаївка на Донеччині. Закінчив Донецький педінститут та аспірантуру Інституту літератури ім. Шевченка. З 1952-го друкується як літературний критик.
Працював редактором літературного журналу "Вітчизна", у видавництвах "Молодь" та "Дніпро". 1959-го видав першу книжку "Звичайна людина" чи міщанин?".
У 1960-х Дзюба виступав проти арештів дисидентів. 1965-го у праці "Інтернаціоналізм чи русифікація?" написав про утиски української мови та культури. Надіслав її до керівних партійних органів. Його виключили зі Спілки письменників, а 1972-го арештували.
— Я вирішив зайти до Світличного. Не знав, що в нього обшук, — згадує Іван Михайлович. — Дзвоню у двері. Відкриває здоровенний чолов'яга. Мені так радісно кажуть: "Ну, заходьте, заходьте". А в моєму портфелі — самвидав.
Дзюбу звинуватили в "антирадянщині". З квітня 1972 року по листопад 1973-го провів у в'язниці, мав загострення туберкульозу. Вийшов на волю, коли написав "розкаяння". Йому заборонили писати про літературу. Влаштувався на авіазавод у тамтешню газету.
Був серед засновників Народного руху. 1991-го отримав Шевченківську премію. 1992–1994-го очолював Міністерство культури.
Цьогоріч видав твір "Нагнітання мороку: від чорносотенців початку ХХ століття до українофобів початку століття ХХІ". У ній ідеться про російський націоналізм та антиукраїнську політику влади. Один із розділів називається "Кислі щі Табачника" — про міністра освіти Дмитра Табачника.
3 
1
Коментарі