— Наше життя не просте, але справжнє, — каже екопоселенка 31-річна Ольга Раєвська. Вона з чоловіком Петром, 39 років, і донькою 7-річною Уляною живуть у селі Ромашки Миронівського району на Київщині. Ходять босими, голими купаються в озері, сплять на вулиці й не полють бур'яни на городі.
Раєвські мешкають на околиці села у глиняній хаті. До неї веде стежка, вистелена соломою. Господиня миє глиняний посуд у пластиковому тазику. Просить роззуватися.
— Ми завжди ходимо босими, — Ольга витирає руки рушником. — Коли дуже холодно, можемо взути дерев'яні черевики або валянки.
На хаті виліплене з глини усміхнене обличчя, по боках — руки.
— Це означає, що ми завжди раді гостям, — пояснює господиня.
На порозі сидить пес Шарик. Стіни та підлога помазані глиною. Під стіною стоїть ліжко з дерев'яних палиць. У село Ромашки сім'я переїхала вісім років тому.
— Після одруження з Петром жили в Києві. Він працював хірургом, а я була юристом. Розчарувалася в цій професії. Зрозуміла: для того, щоб стати гарним юристом, треба часто говорити неправду, хитрувати, стати цинічною і жорстокою. Спочатку думала податися за кордон. Знайомий розповів нам про це село. Запропонував жити в хаті, господар якої виїхав у Богуслав (райцентр на Київщині. — "ГПУ"). Ми зібрали речі та приїхали. Коли побачила дім, була шокована. У ньому три роки ніхто не жив, усередині було повно пацюків. Майже рік робили ремонт — повіддирали шпалери, обмазали все глиною, побудували піч. Електрики в хаті немає. Улітку лягаємо із заходом сонця. А взимку світимо восковими свічками або гасовою лампою. Телевізор ми і в Києві не дивилися. Про новини дізнаємося від сусідів.
Ольга народжувала доньку Уляну вдома.
— Як завагітніла, батьки просили стати на облік. Я послухалася, пішла в лікарню. Там ледь не розплакалася, бо всі лікарі ставилися до мене, як до хворої. Виписували якісь ліки, хотіли покласти в лікарню. Народжувала в цій хаті з Петром. Чоловік сам перерізав пуповину.
Магазину в селі немає. Раз на тиждень сюди приїжджає машина з продуктами. Та Раєвські там нічого не купують.
— Нам нічого не потрібно. Їмо лише рослинну їжу. Нещодавно почали вживати кисломолочні продукти. Але кефір п'ємо лише тоді, коли багато працюємо. На городі вирощуємо всі овочі. На зиму сушимо яблука, шовковиці, сливи та абрикоси. Завжди маємо на столі гриби. Вони ростуть у лісі навіть узимку. Після перших морозів з'являються гливи. Потім зимові опеньки. Усі страви готуємо в печі. Зуби чистимо білою глиною, яку в Дніпрі беремо. Голову миємо відваром лікарських трав або яєчним жовтком і кефіром. Одяг не купуємо. Із минулих часів у нас і так багато його назбиралося.
3 
1
Коментарі