— Після смерті чоловіка минуло три з половиною роки, а я досі його чекаю. Відчуваю, як він дихає. Ніби чую в коридорі його кроки і кашель, — каже поетеса 31-річна Тетяна Винник.
Вона була заміжня за поетом Леонідом Талалаєм. Овдовіла у червні 2012-го. Їхньому сину Богдану тоді було два роки.
Із Тетяною зустрічаємося в кафе "Дрова" біля столичного вокзалу. Вона приїхала у Київ з Ніжина, де зараз живе.
— Ми тут часто сиділи з Леонідом. Познайомилися в Спілці письменників, — розповідає Тетяна. — Після закінчення магістратури університету імені Шевченка вступила до аспірантури. До цього працювала відповідальним секретарем Всеукраїнської приймальної комісії в Спілці письменників. Якось туди прийшов Талалай. Він був простий у спілкуванні, смішний, щирий і дивакуватий. Сказав, що моя посада вимагає бути різкою, й обізвав цербером. За кілька тижнів знову зайшов і довго розмовляв з моєю колегою Анною Багряною. Після цієї зустрічі вона сказала, що Леонід Миколайович у мене закохався. Став мені часто телефонувати. Розмовляли про письменників, обговорювали літературу й філософію.
Тетяна замовляє тістечко й зелений чай.
— Батькам про Леоніда спочатку не розповідала. Думала, що зможу впоратися зі своїми почуттями і все мине. Але сталося навпаки. Якось Леонід Миколайович сказав, що більше не уявляє свого життя без наших розмов і мого голосу. І я розуміла, що без цього чоловіка жити не можу. Ми офіційно оформили стосунки в жовтні 2009 року. Мої батьки добре ставилися до Талалая. Запрошували в гості.
— Після одруження ми оселилися на дачі на острові Водники в Голосіївському районі. Там чоловік жив останні 15 років, — продовжує. — У мене були проблеми зі здоров'ям. Коли завагітніла, медики радили зробити аборт. Але я шукала лікаря, який зміг би мене підтримати. І знайшла. Я тоді багато молилася. Лежала на збереженні, бо була загроза викидня. Леонід Миколайович приходив у лікарню щодня. Щось готував, приносив фрукти. Коли син народився, він був дуже щасливим. Казав: "Тепер, коли є Богданчик, нарешті відчув, що таке справжня родина". Допомагав доглядати за дитиною: гуляв, навіть брався прати пелюшки. Часто називав сина козаком.
Тетяна дарує збірку своїх поезій "Прокинуся живою".
— Наші стосунки постійно хтось намагався зруйнувати: налаштовували родичів, намовляли моїх батьків проти нас, пліткували. Леонідові Миколайовичу анонімно телефонували з наговорами. Був "друг сім'ї", який приїхав на дачу до мого чоловіка, напоїв його й почав розповідати нісенітниці. Після зустрічі з ним у Леоніда стався нервовий зрив. Із 18 на 19 червня його не стало. Мене тоді не було поряд. Зранку 19-го кілька разів телефонувала, але він не брав слухавки. Подзвонила до сусідів. Вони знайшли його на сходах. Коли спускався з другого поверху, схопило серце. Я одразу приїхала на дачу. Довго не могла повірити в його смерть. Міліція дослідила, що це був нещасний випадок, а причиною смерті стала "серцева недостатність". Втрату я переживала тяжко. Лишилася жити заради сина.
Тетяна встає. Надіває пальто і вішає через плече сумку.
— На могилі чоловіка буваю часто. Цього року вперше відвела туди сина. Раніше казала Богданові, що тато поїхав у відрядження. Тепер пояснила, що він живе на небі. Богдан зараз навчається в першому класі. Він дуже жвавий і допитливий хлопчик. Ще змалку почав римувати. Мабуть, буде поетом.
Заново вчилася ходити
Під час Революції гідності Тетяна Винник ходила на Майдан, була учасником акції "Письменники на Євромайдані". Допомагає збирати гроші на потреби бійців АТО й книжки для шкіл Донбасу.
— У вересні 2014 року разом із бійцями добровольчого батальйону ОУН поверталися із зони АТО, — розповідає Тетяна. — Біля Дніпропетровська потрапили в ДТП. Після аварії ледь залишилася живою. Провела два місяці у лікарні. Заново вчилася ходити. Коли побачила своє обличчя після аварії, злякалася. Але найбільше боялася за сина. Дуже переживала, як він відреагує. Спочатку боязко на мене дивився. Потім почав робити масаж, приносив фрукти, гладив по голові.
2 
1
Коментарі