"Два роки тому вийшла заміж за чоловіка, якого любила, — пише 28-річна Ангеліна з Полтавської області. — Планували жити окремо, але його батьки вмовили залишитися в їхньому будинку. Зі свекрухою не знайшли спільної мови. Їй не подобається, як я готую, прибираю, перу. Зауваження в мій бік звучать щогодини. Чоловік не реагує на це. А мені образливо до сліз. Заступитися нікому. Батьки живуть в іншій області, брат — на заробітках. Не вдається завагітніти. Свекруха й тут не опускає нагоди розкритикувати. Як жити далі, не знаю. Таке відчуття: або ми розлучимося, або переїдемо від батьків і заживемо нормально".
Листи коментує київський біоенергетик Мирослав Олійник. Запалює свічку. Обводить нею навколо весільного фото Ангеліни та Ярослава. Подружжя тримається за руки біля фонтана. У нареченої — букет білих півоній.
— Заживете спокійно, коли переїдете від свекрів у свою квартиру. Чоловік вагатиметься. Але якщо зберете речі, подасться за вами. Його батьки намагатимуться контролювати вас далі, але на відстані їм це вдаватиметься гірше. Не можете завагітніти через гормональний збій і стреси. Коли напруга спаде й почнете насолоджуватися сімейним життям, тест на вагітність покаже позитивний результат.
"Живу з сином, який у 40 років досі не жонатий, — розповідає в листі 67-річна Галина з Рівненської області. — Він роботящий, не курить, алкоголем не зловживає. Майстер на всі руки, а кохану знайти не може".
Вкладає в конверт паспортне фото сина — кароокого вусаня в зеленій сорочці.
— Син матиме стосунки з жінками, але до шлюбу справа не дійде. Не готовий попрощатися з парубоцтвом і забезпечувати сім'ю. Звик до життя з батьками. У квітні отримає цікаву пропозицію із працевлаштування. Якщо погодиться, матиме гарну ставку й високі преміальні. В новому колективі його цінуватимуть.
"11 грудня 2019 року нічого не віщувало біди, — пише Федір Іванович із Київської області. — Вранці в сина підвищилася температура до 39 градусів. Поїхали в районну лікарню. Син мав алергічну реакцію на анальгін, і лікар про це знала. Але чомусь призначила протипоказані йому уколи. Під крапельницею син сказав, що почувається погано й, мабуть, йому щось не те вкололи. За 20 хвилин він впав у кому і помер. Терапевт вини не визнає. Навіть не висловила співчуття. Євгенові було 29 років. У нього залишилися дружина і троє дітей. Хочу знати, чи був би він живий, якби не поїхали в ту районну лікарню?"
— Не звинувачуйте себе в тому, що відвезли сина того дня до медиків. Вашої вини в його загибелі немає. Якби викликали "швидку", все закінчилося б так само. Такої реакції на жарознижувальні препарати не передбачав ніхто. Причина також у хронічних захворюваннях сина. Організм зіштовхнувся з інфекцію, що виявилася йому не під силу. З лікарями можна судитися довго. Ніколи не пробачите їм тієї халатності. Але сина це не поверне. Підтримайте невістку й онуків, які втратили батька та годувальника. Що старшими вони ставатимуть, то більше нагадуватимуть Євгена. Доля відміряла йому недовге, але щасливе життя. Залишив трьох чудових нащадків. Первісток продовжить те, чим займався батько.
"Доньці не везе в особистому житті, — пише 63-річна Олена Павлівна з Полтави. — Зустрічалася і жила з кількома чоловіками, але нічим серйозним це не завершилося. Останнього покинула, бо багато пив. Живе сама, та сумує за колишнім. Хотіла б його повернути, але в нього вже є інша жінка. Якби мала хорошу роботу, то від думок про самотність відволіклася б. Але влаштуватися ніде не може. Планує їхати за кордон, та не має паспорта і грошей, щоб його виготовити".
Вкладає в конверт фото зеленоокої брюнетки в бузковій кофтині.
— Хочете допомогти доньці влаштувати особисте життя — дайте частину грошей на виготовлення паспорта. Поїздка за кордон дозволить їй покращити матеріальне становище й зустріти долю. Спочатку житиме в цивільному шлюбі, а згодом узаконить стосунки з колегою.
"Сину 37 років, має проблеми з чоловічим здоров'ям, — розповідає в листі вінничанка Катерина Володимирівна, 58 років. — Ходив до лікаря, та це не допомогло. Живе в постійному стресі, навіть характер у нього змінився. Став нетерплячим, роздратованим, ображається. Підозрюю, що хтось навів на нього порчу. Недавно поїхав у Польщу. Там у нього почало боліти коліно. Мабуть, успадкував артрит від мене. Чи складеться в нього життя в іншій країні?"
— Син дарма опускає руки. Не допоміг один лікар, та це не привід зневірюватися в медицині. Нехай звернеться до закордонного спеціаліста. Усі його проблеми можна вирішити швидко й безболісно. Порчі не бачу. Причина в сидячій роботі й нічних змінах. Життя в Польщі налагодиться цієї зими. Зустріне жінку, яка народить вам онука.
"Внука Максима ніби хтось підмінив, — пише 73-річна Анастасія Павлівна з Тернополя. — Мав сім'ю, двох дітей. Але жінка від нього пішла, бо пив. Він отямився, зав'язав. Влаштувався на роботу в Києві. Там познайомився з білорускою. Вона жінка гарна, роботяща, але іноземка. Має трьох дітей від першого шлюбу. Я хотіла, щоб побрався з українкою. Заради коханої Максим продав квартиру в Тернополі та схуд на 20 кілограмів. Узяв кредит, щоб купити житло у столиці. Кличе її заміж. Ми проти такого союзу. У нього двоє дітей, на яких треба платити аліменти. А він зі шкіри лізе, аби догодити чужій сім'ї".
— Порадійте за сина, який влаштовує особисте життя і не боїться відповідальності. Аліменти на дітей платитиме справно. Навідуватиме їх так часто, як дозволятиме колишня дружина. А от з новою коханою знайде те щастя, яке під силу відчути не кожному. До кінця року вона народить йому сина. До червня знайде кращу роботу. Матиме кар'єрне процвітання і високу зарплату. Позику на квартиру виплатить до літа.
2 
1
Коментарі