Завідувачка терапевтичного відділення київської лікарні N7 Тетяна Воронова, 53 роки, грає за Україну на Всесвітніх медичних іграх. За три роки здобула п"ять золотих, три срібні й бронзову медалі.
Грає пані Тетяна в настільний теніс. Мешкає у двокімнатній квартирі в Києві біля метро КПІ. Має собачку Юліану — кокер-спанієля кремового кольору. Усе помешкання пані Тетяни завішане картинами.
— Це Лідія Жукова, — показує портрет жінки в домашньому халатику. — Усі полотна — її брата Костянтина. Почав малювати після другого інфаркту, коли вже не міг ходити. Колись давно Лілія зламала руку, то я доглядала за нею. Ми здружилися, хоча жінка годилася мені в бабусі. Спочатку я перебралася до неї зі студентського гуртожитку. Потім, коли я отримала квартиру, вона переїхала до мене.
Хвалиться, що купила на містку у Флоренції копію фрески "Створення світу" Мікеланджело за $30: фрагмент, де Адам протягує руку Богові.
— Рама в Києві обійшлася втричі дорожче, — веде далі. — А оцю ікону Божої матері мені подарували черниці з ордену "Кармеліток босих". Їхній костел колись був неподалік нашої лікарні. Зараз я в них — сімейний лікар. А коли сама лежала вдома після операції, вони провідували мене. Мають город при монастирі, то приносили ягід.
Про Медичні ігри розповідає, що їх проводять 27 років — у Франції, Канаді, країнах Європи.
— Тільки у США та Азії не влаштовували, — розповідає пані Тетяна. — І я там ще не бувала.
Нас познайомили собаки
Каже, що найбільше здружилася з тенісистами із Польщі, Угорщини, Венесуели.
— Із марокканськими футболістами взагалі було легко: вони вчилися в Харкові, — зазначає.
Питаю, чиїм коштом їздить на змагання.
— Як лікар вищої категорії отримую 770 гривень. Допомагає брат Олександр. І мої друзі — сім"я Сєрових, Володя та Іра. Мають двох синів, зараз відпочивають у Норвегії. Нас познайомили собаки. Ще маю друзів у селі Стайки — Анатолія Петровича й Ольгу Василівну. Часто їздимо з Юлею до них на риболовлю.
Пані Тетяна розповідає, що народилася у Владивостоку.
— Батько служив у особливому відділі. Мама працювала бухгалтером, виховувала нас із братом Сашком у строгості. 1963-го тата призначили начальником особливого відділу авіації на Чорноморський флот. Брат потім закінчив у Києві естрадно-циркове училище. Став артистом розмовного жанру. У Львові працював з ансамблем "Ватра", у Москві — з "Надеждой". Нині живе у Москві, працює в музичному театрі імені Немировича-Данченка.
Каже, що днями збирається провідати матір у Севастополі.
— Юліана, моя собачка, супроводжує мене у всіх подорожах, — додає вона. — Із першої закордонної поїздки, пригадую, привезла друзям парфуми, гаманець і несмачні цукерки — але в Радянському Союзі й таких не було. А Юліана має нашийники з усіх міст, де була. Подивіться ось цей, з камінчиками — він із Франції.
— Дарують вам щось пацієнти? — питаю.
— Якось донька одного принесла власну картину. Але найбільший подарунок мені зробили батьки, на 25 років, — купили "жигулі". Зараз у мене машини немає.
1953, 14 березня — народилася в Росії, у Владивостоку, в сім"ї бухгалтерки та особіста
1963 — сім"я переїхала до Севастополя
1966 — зайнялася грою на фортепіано
1967 — захопилася настільним тенісом
1969 — у 10 класі закохалася в Олександра
1978 — батьки подарували одинадцяту модель "жигулів"
1982 — переїхала до Києва
1989 — перша поїздка за кордон, у ФРН
1995 — придбала американського кокер-спанієля Юліану
2003 — помер батько
2004 — золота і дві срібні медалі на Всесвітніх медичних іграх у Баварії
2005 — 20 років роботи в Київській міській лікарні N7; абсолютна чемпіонка з настільного тенісу на іграх у Аліканте, Іспанія.
2006 — дві золоті та одна бронзова медалі на іграх у Монтекатіні, Італія
5 
1
Коментарі