Учитель із села Бистричі Березнівського району Рівненщини Віктор Боровець, 41 рік, зібрав на річці Случ більше сотні акулячих зубів. Він каже, що колись Полісся було вкрите морем.
— Узяти з собою кілька зубів? — запитав Боровець, коли ми телефоном домовлялися про зустріч. Працює він інспектором відділу освіти в райцентрі.
У Бистричі з райцентру я приїхав рейсовим автобусом. У школі — гулка тиша: заняття вже закінчилися. Тільки прибиральниця проходиться зі шваброю по довжелезному коридору. Мене посадили в кабінеті директора й побігли за Боровцем.
Пан Віктор прийшов у чорному плащі, темному костюмі в смужку й темно-синій смугастій сорочці. В руках тримав щось схоже на картину.
Упродовж ста мільйонів років тут було море
— Ось вони, акулячі зуби, — почав співрозмовник із найцікавішого. Його знахідки були приклеєні на картонку і вставлені в рамку під скло. — Мені траплялися зуби й океанічних акул, і дрібніших, прісноводних.
Кажуть, що прісноводна акула в цих краях сягала двадцяти метрів. Її зуби називаються "геліопріони" і з"єднуються, наче спіраль.
— Упродовж ста мільйонів років тут було море! — переконує Віктор Іванович. Ще школярем в урочищі Білий Берег, на околиці, він раз-по-раз знаходив щось цікаве. Зрештою, закінчив історичний факультет і став учителем.
До свого кабінету зайшов директор школи Степан Ткачук. Спочатку мовчки слухав, а потім почав щось шукати під столом.
— Віктор Іванович і мене заразив своїми розкопками, — розсміявся. — Ось дивіться, що нарив днями.
Ткачук тримав на долоні кілька темно-бурих предметів невиразної форми. Боровець подивився і виніс вердикт:
— Роги тварин льодовикового періоду. Шкода, що розсипаються. А це, — оглянув решту, — думаю, залишки коралових бар"єрів.
Директор дістав ще один кульок.
— Скам"янілий шматок дерева, ще з тропічних лісів. Сорок мільйонів років, не менше, — оцінив Боровець буденно, наче казав про розклад уроків на завтра.
Він розповів, що має з часів "морської історії" Рівненщини і морського їжака, й корали, й голови кальмарів, і відбиток морської зірки на бітумній глині.
— А давайте ми вам наш шкільний музей покажемо! — загораються учителі.
Тут знайшли скарб срібних римських монет — динаріїв
Відверто кажучи, розраховую побачити кімнатку з кількома рушниками, купою вицвілих від часу фотографій і кубків. А потрапляю до кількох зал, із сигналізацією. В одній — реконструйована кузня, в іншій — повстанська радіостанція. Дізнаюся, що на уроках праці дівчата вчаться вишиванню за музейними експонатами — роботами своїх бабусь.
— На початку минулого століття тут знайшли скарб срібних римських монет — динаріїв, — каже Боровець, уже проводжаючи мене на маршрутку. — Бачте, — продовжує він неквапом, — є свідчення, що жителі довколишніх сіл брали участь у руйнуванні Римської імперії.
Тут під"їхала моя маршрутка на Березне. Доки літні пасажири вантажать свої клунки, ми ще встигаємо перекинутися кількома словами.
— Ех, усе-таки учні зараз не ті, що колись, — міцно тисне мені руку учитель. — Їх більше цікавлять комп"ютери.
1 
1
Коментарі