1520 жителів Львівської області призвуть до Збройних сил України цієї весни. З них 540 служитимуть у межах області. Усього повістки до військових комісаріатів на Львівщині отримали 15 тис. юнаків.
Вівторок, 12.00. Біля входу збірного пункту Львівського обласного військкомату кілька десятків хлопців у спортивному одязі. Високий майор відчиняє їм в'їзну браму.
— Шикуйтеся по двоє, — показує, де стати.
— Слава Україні! — вигукує юнак із сигаретою.
— Викинь цигарку. Тут тобі не бурса, — каже майор.
Той кривиться, але кидає за паркан.
— Маруся от счастья слёзы льёт... — заводить пісню, коли усіх ведуть у медичну частину.
Там призовники роздягаються до трусів.
— У нас в Самборі всі боялися до хірурга йти — це ж треба повністю голим заходити, — розповідає в гардеробі коротко стрижений хлопчина. — Той розсердився, вийшов до нас і кричить: "Кого за 15 хвилин не прийму, будете мене потім в поліклініці шукати". Всі бігом постягали труси, забігають в кабінет, а там спочатку ще стоматолог сидить. Подивився на той ряд і як зірвався: "У вас що, зуби у жопах ростуть?".
Усі сміються.
— У нас теж трусів ніхто скидати не хотів, — починає розказувати інший. — Хірург мало не силою стягував. Мій знайомий подумав, що то у всіх лікарів так треба. Підійшов до дерматолога, спустив труси. У неї аж очі квадратними стали. Ледве видавила з себе: "Сховайте, мені то не потрібно".
У кабінеті невропатолога хлопці затримуються менше як на хвилину.
— Скарги на здоров'я є? — запитує лікар.
— Немає.
— Служити хочеш?
— Хочу.
Та віддає особову справу і відправляє далі.
— Хто у мене ще не був? Невже всі такі здорові? — кличе у свій кабінет лор. Туди забігають троє. Він оглядає їм ніс і горло.
— У мене половина друзів повістки отримали, а в воєнкомат не пішли, щоб зря час не тратити, — говорить 18-річний Сергій Коцаба із міста Жовква. — Надіються вдома пересидіти або заплатити за липову довідку. А я піду в армію, щоб було чим перед дівчатами хвалитися. Та й після служби роботу легше знайти. Зможу влаштуватися охоронцем.
— Хотів служити в президентському полку, — 19-річний Роман Швайко зі Львова стоїть у черзі до хірурга. В одній руці тримає особову справу, а в другій — мобільний телефон і гаманець. — Там точно ніякої дідовщини нема та ще й є можливість на парадах засвітитися. Батьків потішив би. Я високий, в качалку ходжу два роки. Але сказали, що з наколками не беруть. А я здуру минулого літа на морі виколов собі на зап'ясті візерунок. Воно ніби і не видно під одягом,
але все одно нікуди не попадеш. Думав, виведу. Але зі шрамами теж не беруть.
— Не проходять медкомісію хлопці, які мають проблеми з хребтом і шлунком, — каже полковник 55-річний Валерій Рибачук, начальник відділу призову та комплектування Західного оперативного командування. — Тенденції до збільшення хворих призовників не спостерігаємо. У нас був зріст цих показників, коли призивали юнаків 1987—1988 років народження. Хоча тоді це також не виглядало масовим явищем. Кількість призовників щороку зменшується. 1996-го за призов ми набирали більше як п'ять тисяч чоловік. А у радянські часи — до 15 тисяч.
3 
1
Коментарі
3