— Для людей на візку мало доступних міст в Україні. Найзручнішим виявився Львів: багато транспорту з низькою підлогою, на тротуарах є пониження для заїзду. Бруківкою незручно пересуватись, але я її люблю, — розповідає 28-річний Дмитро Щебетюк із Кам'янця-Подільського, що на Хмельниччині. Майже сім років пересувається в інвалідному візку. Цього літа подорожував автостопом Україною та Білоруссю.
Зустрічаємося з Дмитром біля кафе на столичній Контрактовій площі. Він живе в Києві.
— Містом майже завжди пересуваюся громадським транспортом, — говорить Щебетюк. — Часто доводиться їздити в метро. 2015-го один чоловік на візку зламав комусь руку, коли спускався ескалатором. Відтоді розпорядилися працівникам метрополітену по троє супроводжувати таких інвалідів.
Якось на Арсенальній 20 хвилин чекав, поки зібрали трьох людей. Щоб не затримуватися, маєш подзвонити заздалегідь і повідомити, коли будеш на станції.
Відкриваю двері кафе. Дмитро заїжджає до закладу. Відсуває стілець біля столика, щоб поставити візок. Замовляє парову котлету, картопляне пюре і фруктовий сік.
— Сім років тому взимку підсковзнувся і вдарився головою об дерево. Пошкодив спинний мозок, — каже Дмитро. — Півтора року займався реабілітацією, робив вправи для ніг, плавав. Здобув звання майстра спорту з плавання, став чемпіоном України. По стрільбі з лука входжу до резерву параолімпійської збірної.
Ще до травми хотів подорожувати автостопом. Минулого червня зібрався за кілька днів і поїхав майже на місяць. Брав із собою лише змінний одяг, засоби гігієни, фотоапарат, трохи їжі. Все помістилось у звичайний рюкзак.
Виїжджав із Києва. Чекав машину п'ять хвилин на житомирській трасі. Доїхав до Кам'янця-Подільського. Звідти — до Чернівців, Луцька і Шацьких озер. Загалом, по півгодини доводилося "стопити". Деякі водії говорили: "Зупинився, бо ніколи не бачив, щоб людина на візку подорожувала легковою машиною". Для когось було відкриттям, що візок можна скласти і покласти до багажника.
Дехто жалів. Їхав із Заліщиків у Тернопільській області. Місцеві почали відмовляти, казали брати автобус. Скинулися грошима. Довелося взяти. Однак на трасі зловив машину.
Ночував у друзів та їхніх знайомих. Як правило, знаходив дах над головою через "Фейсбук".
У Кам'янці-Подільському зупинявся в бабусиної сестри. Має квартиру на другому поверсі. Підлаштовувався під сусідів, щоб були вдома і могли допомогти.
Майже два роки тому Дмитро з подругою заснували організацію "Доступно.ua". Перевіряють громадські заклади на зручність для людей на візку. Знімають відео. Його викладають у соціальних мережах.
— Якось їли в "Пузатій хаті" у центрі Києва, — згадує Щебетюк. — Мені потрібно було в туалет. Чоловічий був на другому поверсі. Жіночий — на першому, але до нього три високі сходинки. Звернувся до охоронця, як мені туди потрапити. І почув: "Ви ж, навєрно, не ходите". Підняли шум. Прийшла адміністраторка. Мене пустили до жіночого.
2 
1
Коментарі