Ексклюзиви
Пʼятниця, 05 вересня 2008 15:32

Петро Псурцев обідав у патріарха Філарета

Автор: фото: Наталія ПАВЛЕНКО
  Петро Псурцев 60 років живе у Переяславі-Хмельницькому на Київщині. Він посприяв, щоб у рідному селі Добрянське Великописарівського району на Сумщині звели два нові мости, відновили церкву і провели газ до хат
Петро Псурцев 60 років живе у Переяславі-Хмельницькому на Київщині. Він посприяв, щоб у рідному селі Добрянське Великописарівського району на Сумщині звели два нові мости, відновили церкву і провели газ до хат

"Таких воріт у Переяславі ніде немає, — 81-річний Петро Псурцев зустрічає у своєму подвір"ї в Переяславі-Хмельницькому на Київщині. Ворота накриті дерев"яним дахом. — І від дощу не розкиснуть, і виглядати людей зручно — не намокнеш".

Петро Тимофійович прикладає руку до вуха: недочуває.

— Я народився у Добрянському Великописарівського району, — жваво розповідає. — Річка Ворскла біля села розходиться — получається три русла. Кожна вулиця має свою річку, табуни гусей і качок. Три мости стояли дерев"яні. У войну їх розбили, поробили мости-"поплавки". Я приїхав, нагнувся — 20 сантиметрів до води. Трахтор боявся переїжджать, бо раз перекинувся у воду. Як річка розливалася, до кладовища покойників на лодках везли.

До Переяслава-Хмельницького Петро Тимофійович переселився 60 років тому, військовослужбовцем. Односельці написали йому листа: просили замінити мости.

— Я пойняв, що треба писати у Верховну Раду, — крутиться на стільці. — Але ж я недоучений, сім класів не кончив, а треба ж образованіє інстітуцькоє. Показав листа підполковникові, питаю, чи можна таке слать? "Пойдет, тільки невдобно голові президії давати в такому виді. Купи красіву папку". Я поїхав. А головою президії тоді була Валентина Шевченко. Сидить сива, як цариця Катерина. Я папку — на стіл. А вона: "Які проблеми? Буде отвечіно".

У Добрянське виїжджала комісія, але за півроку нічого не змінилося.

— Написав телеграму в Київ, вийшло на десятку грошей. А тоді м"ясо два з половиной рубля коштувало. Б"ю знову: "Дайте наказ керівництву Сум про будівництво мостів!" — зіскакує з місця. — Коли це пише мені дядько: "Приїхали проектанти, річку міряють, щось буде". Сестра додає: "Пригнали трактора з 15-метровим хоботом і стовби у річку забивають". Побудували: перший міст 80 метрів, середній — 40. Бетонні, як лебеді стоять, над водою чотири метри! Підготовилися на третій, а Кравчук відсоєдіняє Україну від Росії. Строїтельство прекратілось, і моста досі нема. Дєньги жуліки забрали. Бабусі в селі просили голову колгоспу: "Випиши на Псурцева хоч мішок сахару — мости ж побудував". А він: "Не могу".

1996-го односельці знову написали листа Петрові Тимофійовичу: просили домогтися відбудови церкви. Храм зруйнували 1937 року.

Сидить сива, як цариця Катерина

— У Києві пішов до патріарха Філарета, — розповідає. — Два попи з хрестами повели мене на прийом. Філарета питаю: "Чи може духовенство одстроїть церкву?" Він дивиться у стелю: "Нема средств. Нада мільйон. Ви ідіть до матушки, хай обідом накормить". Попитайте в Переяславі, хто у Філарета обідав? — сміється. — Борщ, картошку й кисіль давали. Попи радять: "Германія остарбайтерам великі гроші виділяє, напиши федеральному канцлеру Гельмуту Колю. Під цей шумок, може, мільйон і виділить".

Виймає з папки листа.

— Написали: "Пан Петр, для федерального канцлера не можливо відповісти на ваше прохання про будівництво церкви. На його жаль, немає для цього засобів. Бажає від усього серця, щоби бажання мати Божий дім здійснилося", — читає відповідь. — А ще листа президентові Кучмі відніс. Так ні отвєта, ні прівєта від Кучми, а чужий нємєц прислав.

2004-го Добрянське почали газифікувати.

— Селяни попродали коров, свиней, півселу газ провели. А "чорнобильцям" та інвалідам продавати нічого, — перекладає листи в папці. Із теки випадає портрет Брежнєва. — Мені знов дєпєшу: "Напиши кому-небудь!" Я написав Януковичеві, прем"єр-міністру, — нічого у відповідь. Я тоді Ющенкові. Сумська область виділила 20 тисяч гривень, а це всього на чотири двори. Знову пишу Ющенку. Дали 720 тисяч. Мені обратно докладують: "Село повністю газифіковане".

Із дружиною Вірою Василівною 53 роки у шлюбі.

— У Переяславі в Домі культури дівчата танцювали, — згадує молодість. — Мені одна знайома каже: "Он Людмила Зикіна, познайомся". Я після концерту підійшов, привітався — щоб не подумала, що бандит який. Фамілії не питав. П"ять год  зустрічалися раз у тиждень. Пішли розписуватися, а в неї не Зикіна, а переяславська фамілія — Бутко. — Якби знав, не женився, — регоче. — Обручок не купили, так і життя без них прожили. Нареченій і вінка на голову не справили. Фату одягла тільки на золоте весілля.

1927, 12 липня — Петро Псурцев народився у с. Добрянське Великописарівського р-ну Сумщини
1943 — додав собі рік і пішов на війну
1948 — служить у військовій частині в Переяславі-Хмельницькому на Київщині
1955 — одружився з молодшою на п"ять років Людмилою Бутко, через два роки народилася донька Наталія
1971 — з"явився син Володимир
1991 — у рідному селі звели два мости
2004 — село Добрянське повністю газифікували

Зараз ви читаєте новину «Петро Псурцев обідав у патріарха Філарета». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі