59-річний Петро Ніколайчук 31 рік працює інженером-електриком на ЧАЕС. До вибуху на станції жив у місті Прип"ять, а тепер — у місті Славутич за 50 км від Чорнобиля.
— Це дозиметр, — тицяє пальцем у пластиковий прилад на лацкані піджака. — Показує, скільки я радіації увібрав. Міняємо їх раз на місяць. Зараз дози невеликі, порівняно з тими, які були у 1986-му. А скільки там було, ніхто не знає, бо документи понищили за радянських часів.
У Петра Григоровича великі вузлуваті руки, замащені йодом. Убраний у синю форму з бейджиком на грудях. Говорить неквапливо, дивиться з-під лоба.
— Журналістів на ЧАЕС возять, як у зоопарк, — зауважує. — Усі шукають сенсацій, двоголових телят і вовкулак. А приїжджають — і обламуються. Бо тут така ж природа, як у Києві. Правда, вовки з собаками схрещуються. Якось їхав електричкою через міст над Прип"яттю, бачив їх: руді та коричневі, а морди вовчі. На болотах живуть лебеді. Але крутяки на джипах їх потроху відстрілюють. М"яса не беруть, для них це як спорт. Кілька років тому завезли коней Пржевальського з Асканії-Нової. Уже вибили їх половину, по лісу тільки копита валяються. Правосудія нема — тільки торгівля ним. Зате делегації приїжджають часто. На 20-ті роковини Ющенко виступав. Тим, хто був ближче, руки потиснув. Такий слабкий потиск, невпевнений.
На ЧАЕС Ніколайчук працює по 7 год. на добу.
— Потім обов"язково миємося, перевдягаємося в чистий одяг і їдемо додому в Славутич на електричці, — розповідає. — Вагони перед цим обробляють у радіаційному цеху.
У Славутичі живе 29 тисяч людей, більшість — колишні мешканці Прип"яті. Є кінотеатр, чотири школи, багато дитячих садків.
— Останнім часом дітей менше стало, — чухає потилицю Ніколайчук. — Не народжуються. Хоча у Славутичі радіаційний фон такий самий, як у Києві.
Петро Григорович мешкає з дружиною Наталею та 20-річним сином Іваном у 5-кімнатному котеджі.
Проблеми з потенцією бувають не тільки в атомників
— Біля дому маємо 70 соток землі, яблуневий сад, смородину. На базарчику торгують чорницями. Народ купує, а ми — ні. Чорниці радіації багато вбирають. Після вибуху народ боявся в ліс ходити. А тепер там гриба не найдеш — усе на продаж у Київ возять. Місцевою рибою теж торгують. Але я беру морську в супермаркеті. Ціни трохи вищі, бо середня зарплата атомника — 3616 гривень. У Чернігові дешевше, але кожен день туди не наїздишся.
На ЧАЕС Ніколайчук потрапив після закінчення Харківського політехнічного інституту:
— Поїхав із дружиною Наталею, ми вчилися на одному курсі, тільки на різних факультетах. Її відправляли на іншу станцію, але вона напросилася за мною, взяла собі "вільний диплом". Житло знімали за копійки. Дружина була при надії, ніхто не брав на роботу. Урешті найшлися добрі люди, влаштували її лаборанткою в хімцех. Наталя трохи попрацювала, а потім пішла в декрет із дочкою Мариною.
Коли на ЧАЕС вибухнув енергоблок, доньці Ніколайчуків було 9 років.
— Зранку Маринка прокинулася, заходить до нас у спальню й питає: "А чого машини пральний порошок сиплють?". Я в ту ніч був вихідний. Виходжу на вулицю, а там машини вулиці миють. Питаю у водіїв, а ніхто нічого не каже. У неділю всіх почали вивозити в навколишні села. Дружина поїхала до своїх батьків у Хорол на Полтавщині. У неділю вечором Прип"ять була вже мертва — тільки міліція ходила, паспорти перевіряла.
Каже, після аварії у Прип"ять не їздив ні разу.
— Порпаться в цьому не хочу, — махає рукою. — Знайомі їздили, показували фотографії. У мене серце навіть не йокнуло.
Питаю, яке має здоров"я.
— У лікаря перевіряюся раз на рік. Щитовидна залоза нормальна, — стукає по столу. — А проблеми з потенцією бувають не тільки в атомників. У мене син 1988-го народився!
1948, 23 жовтня — Петро Ніколайчук народився в с. Веселий Поділ Семенівського р-ну на Полтавщині
1967 — закінчив залізничний технікум у м. Кременчук
1976 — одружився з інженером-хіміком Наталею
1977 — закінчив Харківський політехнічний інститут за спеціальністю інженер-електрик; народилася донька Марина
1979 — народився син Семен
1986 — після вибуху на ЧАЕС евакуйований із Прип"яті у піонертабір "Казковий" Київської обл.; отримав квартиру в Києві, за рік перебрався до Славутича
1988 — народився син Іван
Донька Марина працює журналістом на телеканалі "Інтер", син Семен — лікар у Боярці під Києвом
3 
35413
Коментарі
1