60-річний Петро Джіжіна з Малого Раковця Іршавського району Закарпатської області другий рік чекає на листа від народного депутата — "регіоналки" Ганни Герман.

— Вона балаболка. Виступала по радіо "Мелодія", розповідала про нелегке дитинство, казала, що всім допомагає. Я повірив її словам і написав листа, попросив допомоги. Але відповіді не отримав. Хоч була б написала заспокійливого листа, — Петро Іванович поправляє великі окуляри. Після невдалої операції він не бачить лівим оком.

— Ледве ловлю світло правим. Хоч і маю телевізор, але передачі не дивлюся, бережу зір. Про новини дізнаюся по радіо.

Чоловік сидить в інвалідному візку в кімнаті. У нього ампутована права нога вище коліна. До лівої ноги тулиться біла кішка. Чоловік наливає їй молока у бляшанку з-під консерви. До кішки з дивана стрибає кошеня.

— Оце й усе моє господарство. Мави-м і пса, такого файного, чорного, як угиль, недавно здох. По двору ходили кури, крякали качки, у хліві ґрьохкало паця, мекала коза. А тепер нич не маю, кроме хвороти. То, што-м пережив — нікому не желаю, — просить дістати з шафи папку з документами про засудження та амністію.

Петро Іванович із 1979-го працював контролером-ревізором Мукачівського автотранспортного підприємства.

— 1983-й приніс мені великі неприємності, — Джіжіна добирає слова українською. — Генсек Андропов вирішив заповнити всі тюрми простими людьми, видав постанову про боротьбу з хабарниками. А всякі бюрократи й партократи, обехеесники і стукачі відчули, що на цьому "ділі" можна піднятися, почали виконувати план. Спочатку "хабарниками" зробили сімох ужгородських контролерів, засудили на різні строки. Потім взялися за мукачівських. Одного із "веліколєпної пятьорки" — як писали про контролерів у газеті "Известия" — засудили на 11 років. Мені дали вісім. Я просив зробити очну ставку з водієм, який нібито давав мені хабара, але мене не слухали. Судді Князєв і Стрижак — той самий Андрій Стрижак, який нині працює головою Конституційного суду, винесли вирок.

Нич не маю, кроме хвороти

Покарання відбував у шепетівській в"язниці на Вінниччині. Через п"ять років і три місяці амністували — з нагоди 70-ї річниці Жовтневої революції. Додому повернувся з тяжкою формою цукрового діабету. Зір упав.

— У 2003-му оперували ліве око в Ужгороді — й нема ока. Дали першу групу інвалідності по загальному захворюванню. За три роки кинулася гангрена на нозі, два місяці лежав в Іршаві. 28 листопада ногу відрізали. На лікування витратив 6 тисяч гривень. Лікарі виписували дорогезні ліки: одна ампула вазопростату коштувала 135 гривень, а я купив аж 22. Сестра Марія позичала гроші у знайомих, односельчан, бо моєї пенсії 480 гривень не вистачало. Безкоштовно хіба обезболююче кололи.

Розповідає, що після виходу з лікарні писав листи тодішнім прем"єр-міністру Вікторові Януковичу й народному депутату Юлії Тимошенко. Просив у політиків матеріальної допомоги:

— Перед Новим роком поштовим переводом прийшли 200 гривень від народного депутата з БЮТу Олександра Кеменяша. Потім від райсобезу отримав 200 гривень та інвалідний візок.

Скаржиться на сильний біль у лівій нозі:

— Боюся, аби і її не відрізали. Така вже, як колода. Рана після операції не гоїться. З неї тече півтора року. Сусідка Марія порадила прикладати листя з капусти. Чую, що маленько-ми полівило, так у нозі вже не дьоргає. Сьої ночі мало-м і заснув.

Петро мешкає сам. Його мати-одиначка Анна мала шість дітей від різних чоловіків. Сестра Ольга померла у 12 років. У селі живе молодший брат Михайло, 43 роки. Чоловіки конфліктують.

— Міша приписаний туй, але живе із жонов і двома дітьми у другому кінці села. Ниґда нич ми не поможе, приходить сюди скандалити. Сіно довкола хижі покосить, продасть, а мені й копійки не дасть. Я маю план на хижу, сусід хотів купити, давав тисячу доларів. Міша як се вчув, почав ми погрожувати, що відрубать-ми світло, воду, газ. Повів мені, що я йому ніякий не брат. А я би ту тисячку розділив пополам.

1948, 20 вересня — Петро Джіжіна народився у с. Малий Раковець Іршавського р-ну на Закарпатті

1976, 1 листопада — від цирозу печінки померла 12-річна сестра Ольга

1983, 23 лютого — засуджений за хабарництво на 8 років

1988 — амністований

1998, 20 жовтня — пішла з життя 70-річна мати Анна. Жінка народила шістьох дітей від різних чоловіків

2003 — після невдалої операції осліпнув на ліве око

2006, 28 листопада — ампутували праву ногу

×