Доньку Валю 38-річний масажист Петро Яровий із міста Тальне Черкаської області востаннє бачив у вересні 1994-го. Їй виповнилося чотири місяці, коли батько осліп.
Ярові мешкають в однокімнатній квартирі на п"ятому поверсі. Петро сидить на тапчані для клієнтів. Поруч — 33-річна дружина Вікторія та донька Валя, 14 років. На столі — маленький бюст Шевченка.
— Працював на тальнівському заводі м"ясо-кісткового борошна, — розповідає чоловік. — Вичиняв шкіри, з яких шили дублянки. Товариш із миловарного цеху попросив підмінити його. Там у горловину чана заливали олію й каустик. Рецептури ніхто не знав, усе робили на око. Включили реактор на 180 оборотів, а він як бахне! Мене залило каустиком. Пішов умиватися — шкіра з лиця і рук облізла.
Опіки очей лікував в Одеському інституті імені Філатова.
— У перші дні бачив усі букви, хоча роговиця очей була дірява, мов решето. Узнав, що спалив шість її шарів. Після третьої операції осліп повністю. Після четвертої до Одеси не їжджу, — хитає головою. — Лікуюся старинними народними рецептами: жовч щуки й зайця розтираю сіллю й закапую очі. Біль пекельний, але, сподіваюся, допоможе. Ось побачиш, що прозрію, — гладить дружину по руці.
Дзвонить телефон. Вікторія бере слухавку. Записує пацієнта на прийом. За сеанс чоловік бере 10 грн.
— Поки був здоровий, були куми, були друзі. А став незрячим — десь ділися, — продовжує Петро. — Віта на заробітки їздила в Італію, доглядала за старими жінками. Ми з донькою рік самі жили, з усім управлялися. Валюшка — то мої очі. Вона в чотири роки вже знала, де в Тальному газове господарство, де начальницькі кабінети. Водила мене всюди. Найгірше для незрячого — нариті недавно канави. Якось ледь не впав у каналізаційний люк.
Каже, орієнтуватися на вулиці навчився за шумами. Ходить без ціпка.
Пішов умиватися — шкіра з лиця і рук облізла
— Прислухався до шелестів, протягів. Коли їхав у село до мами, просив водіїв зупинити автобус посеред поля і йшов навпростець. У селі худобу доглядаю, траву кошу. До ручок двосторонньої пилки прибив штахетину й пиляю дрова. Картоплю садю під дощечку — проробив у ній кілька дірок для бульб.
68-річна мати Одарка Теофанівна живе сама в селі Глибочок Тальнівського району Черкащини. Батько покинув сім"ю, коли Петро був малим.
— Я щоліта пас сусідську корову. Дядько давав рубль за день. Перед школою пішов на базар із мішечком грошей. Купив часи, спортивний костюм, кеди. З шостого класу за сільську команду у футбол грав. А зимою на коньках по річці Гірський Тікич їздив за три кілометри в сусідню Корсунку на хокей.
Петро має першу групу інвалідності.
— Техніку масажу освоїв в Одеському інституті мануальної терапії. Їздив до костоправа Касьяна, вчився у бабок, які віжками спини направляли, — додає. — Будову тіла знав ще до армії — після школи вчився в Уманському медучилищі. Там готували лікарів на всі хвороби.
Яровий вправляє диски у хребті, лікує поперек, робить масажі. Часом сам виносить клієнтів на п"ятий поверх.
— Два роки тому в голови райдержадміністрації Олега Харченка схопив поперек, — згадує. — Доки несли, обіцяв золоті гори, приміщення під лікувальний кабінет. Від мене пішов своїми ногами — і відразу забув. Потім возив мене на чемпіонат області з армрестлінгу (боротьби на руках. — "ГПУ") серед інвалідів. Приїхали у Дахнівку під Черкасами. Шофер подивився на учасників і каже: "Дядьки з такими банками сидять, що ого-го", — показує м"язи на руках. — А я їх усіх поборов. Мріяв їхати на Параолімпійські ігри в Пекін, щоб заробити на кабінет. Але туди тільки до 35 років беруть.
Іноді вправляє щелепи.
— Буває, позіхне людина зранку, а рота закрити не може, — каже. — Лікареві головне встигнути руку з рота вийняти. Пальця можуть до кістки прокусити.
1969, 21 червня — Петро Яровий народився в с. Глибочок Тальнівського р-ну Черкащини
1984 — після восьмого класу вступив до Уманського медучилища
1989 — служив прикордонником у Киргизії
1993 — одружився з Вікторією Шевцовою з Тального; за рік народилася донька Валентина
1994 — осліп після аварії на заводі
1998 — почав лікувати спини, робити масажі
2005 — чемпіон Черкаської області з армрестлінгу серед інвалідів
Коментарі