Ексклюзиви
Пʼятниця, 04 січня 2019 05:11

"Перерили всьо. Мило даже, шампунь забрали"

Автор: НАТАЛІЯ ЛАЗУКА
  Тернополянка Людмила Сидоренко збирає пляшки у смітниках. У них знаходить собі одяг і кістки для псів
Тернополянка Людмила Сидоренко збирає пляшки у смітниках. У них знаходить собі одяг і кістки для псів

— За ці дві зими простудилася. Он які діри наверху. Всьо капає, всьо лиє. У мене є овеча курточка. В ній сплю, вкриваюся одіялом, голову закутую. Собаки коло мене сплять. Не мерзну, — говорить 76-річна Людмила Сидоренко. Два роки мешкає в напіврозваленій покинутій хаті в Тернополі.

Дах її будинку дірявий. Глиняні стіни облуплені, по кутах розсипаються. Вікно — незасклене. У подвір'ї протоптана стежка. На гілках дерев і кущів розкиданий примерзлий випраний одяг.

— Тільки-но встала, — Людмила Михайлівна поправляє на голові капюшон темно-­коричневої шуби. Стоїть у стоптаних черевиках біля ліжка. На подушці лежить пес Барсик. Ще одну собаку Муню вивільняє з-під ковдри. Та зістрибує з ліжка і потягується.

— Вони в ногах сплять, — гладить собаку. — Цьому по задниці рази три дала. Кульки людям рве. Хіба його не годую? Сама не доїм, а цим дам. Здаю пляшки на 30–40 гривень. Купую зразу два кілограми кісток собакам. Ділю на три-чотири дні.

Позавчора мужчина купив мені хлєбушка, дві пляшки води і півтора кілограма сосисок. Собакам дала.

Роза, яка сигарети тут недалеко продає, кусочок хліба завжди дасть. Каже: "Постій, мені скучно, куди ідеш?". Позичає гроші.

Як іду пляшки збирати, одна дєвочка Наташа побачить мене і кличе: "Бабулєнька, ідьом". Винесе покушать, дасть 20–30 гривень. Ще в кульочок накладе їжі. Я аж плачу.

Ходжу до одної старушки. Допомагаю поли мити. Ізвінітє, вона 280 кілограмів має. Мене нагодує, шото дасть. Миюся у Свєти. Їй за 90. Сама живе. Дім її там, за стройкою.

Мрію де-небуть остановитися. Щоб хоть маленька кімната. Єсть же тут пусті старі будинки. Не нада мені газу, не треба світла. Я собі свічку куплю. Буду і тому рада.

У хаті Людмили Сидоренко навалена купа сміття. Закриває кут і всю стіну. Біля ліжка акуратно заметено. Під вікном складений одяг. Одна на одній лежать почорнілі від диму цеглини.

— На кірпичах водичку грію, — пояснює жінка. — На чай, помитися. По воду ходжу до людей. Набираю 3–4 бутилька. Деколи люди самі приносять воду.

Виймаю із сумки рушник, теплий шарф, півлітрову банку гарячого борщу, кілька шматків хліба. Даю жінці.

— Пусть чуть-чуть остигне. Гарячий. У мене зубів нема. Дуже вам дякую, — каже Людмила Михайлівна і просить поставили їжу на підвіконня. — Все крадуть. Гроші дали люди. Спрятала під ліжко у кульочку. Думала, поїду на базар, куплю собі взуття. Перерили всьо. Мило даже, шампунь забрали. Дала жіночка мені чоботи — вона раз в них походила. І то украли. Наркомани недалеко живуть. Приходили, кричали на мене разними словами: "Ти зайняла наш сарай. Нам нема де колотися". А я говорю: "То що собствєнноє ваше?". А вони: "Ми тебе уб'єм, ми тебе заріжем".

Сьогодні вночі прийшов під хату один. Почав щось копати. Барсік учув, став гавкати. Я вискочила. І сторож Вася, тут через дорогу, тоже вискочив. Прогнав його. Казав: "Чого її чіпаєте? Вона ходить собі, бутилочки збирає. Приходить ввечері, лягає спати. І ми її навіть не чуємо".

Людмила Михайлівна виходить із хати. Обходить її. З іншого боку обвисла, подекуди обвалилася стеля. Під дахом — обгоріле дерево.

— Підпалили місяці чотири тому, — показує. — Я якраз уснула. Забігає сторож Вася: "Бабо, вставай, ти гориш". Пожарну визивали.

Людмила Михайлівна народилася в Одеській області. Жила у Луганську. Документів не має. Згоріли разом з хатою.

— Чоловік мій, Славік, з головою трохи не дружив. Підпивав, — розказує. — Раз був випивший. Відкрутив газ. Поставив чайник на чай. Закурив. І весь дом вмєстє с родними бабахнул. Це вночі було, 2008 год. Я у цей час була на лєсзаготовкє. Мала дітей — трьох хлопців і трьох дівчат. Краще би я згоріла.

У мене є брат Вася, сліпий. З ним промучилася десь 7 років. Зробили йому операцію неправильно. Мала сестру Наташу, хворіла на рак. Є двоє племінників на Камчаткє. Їхніх телефонів не знаю.

Людмила Михайлівна кличе до себе собак.

— Піду до одної жєнщини. Обіцяла чоботи, — поправляє капюшон, який закриває очі. — Бо ці вже протікають, ноги мокрі. А рукавиць на смітниках не можу найти. Бувало, люди викидали. А счас нема.

Зараз ви читаєте новину «"Перерили всьо. Мило даже, шампунь забрали"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 2606
Голосування Який український клуб досягне більших успіхів у Лізі Європи 2018/19?
  • 1) "Шахтар"
  • 2) "Динамо"
  • 3) обидві команди "вилетять" одночасно
Переглянути
Погода