— Треніруватися бігом у мене часу нема. Вчора бараболю копав. Перед тим бетон заливали, то я шуфлював. Отак і треніруюся. Завтра піду кукурудзу ламати, — 11 вересня на набережній тернопільського ставу 53-річний Володимир Дискурський клеїть на футболку картку №522.
Розминається перед стартом змагань з оздоровчого бігу "Озеряна". У забігу на 9,2 км традиційно беруть участь багато літніх любителів бігу. Дискурський приїхав із Монастириського району Тернопільщини.
— Ці 9 кілометрів для мене не проблема. Цього року пішов на 100-кілометровий марафон, то капці стер до шкарпеток. Прийшлося нові кросовки купляти. 100 гривень віддав.
Учасникам видають самоклеючі номерні картки з символікою "МакДональдз". Номери тризначні, у більшості цифра між 500 та 600.
— Бігунів рахують, як Гітлер свою партію — починаючи з 500-го номера, щоб більше здавалося, — сміється хлопець, клеючи номер на футболку.
— Ага. І де це в Тернополі "МакДональдз" є? — відказує інший.
69-річний Михайло Головатий клеїть номер на сорочку. На ногах старі сандалії та вицвілі шорти.
— Пішов на островок плавати. Бачу, табличка з оголошенням — на одинадцяту збір, півдванадцятої старт. Мав мєчту навколо озера пробігтися, то вирішив іти як є.
Михайло Степанович — електромонтер. Cпортом зайнявся після паралічу.
— Десь у 21 рік сів на холодний трактор, то так нерви простудив, що ноги відняло. Три місяці в лікарні відбув. Мама прийшла, плаче: "Що з тобою, сину?". Я сам розплакався. То був переломний момент — пішов на поправку. Коли виписувався, пробіг три круги навколо лікарні. Мав би більше здоров'я, якби не Чорнобиль. Після аварії відправили туда лінію прокладати. До того мав чудові зуби, а зараз подивіться, — показує беззубий рот.
Ведучий оголошує, що змагання мають всеукраїнський рівень. Приїхали учасники із Чернівців, Львова, Рівного, Івано-Франківська, Донецька.
— Добиралась сюда четыре дня и четыре ночи, — розповідає російською 65-річна донеччанка Валентина Гаврилюк. — Поїздом дорого, то я електричками бесплатно. Маршрут: Донецьк—Слов'янськ—Харків—Полтава—Київ—Козятин—Шепетівка— Здолбунів—Красне—Тернопіль. Їхала 12 електричками, спала на вокзалах.
Валентина Андріївна працювала на коксохімічному заводі. На пенсії захопилася співом, ходить на репетиції аматорського хору. Одна з хористок залучила її до бігу.
— Доки літо, бігаю. Зима прийде, буду співати, — сміється.
Об 11.30 сотня учасників стартує. Першим прибігає місцевий студент Іван Стребко. Встановлює рекорд змагань — 28,02 хв. Коли більшість фінішують, суддя дає ще один старт. П'ятеро львів'ян, які їхали на забіг, затрималися на годину через поломку локомотива. Вони фінішують за 40 хв.
— Хотя б якісь стрілки на головних поворотах поставили. А то якщо не місцевий, то не знаєш, куди бігти. Замість повороту наліво побіг прямо. Попав у якесь село. Прийшлося вертатися, — розповідає 71-річний Василь Крупський.
Попри втрачений на дистанції шлях, львів'янин стає переможцем забігу серед чоловіків за 70 років. Валентину Гаврилюк відзначають як переможницю у своїй віковій категорії. Більше учасниць її категорії немає.
7 
1
Коментарі