Із 47-річною акторкою Світланою Князевою зустрічаємося в її трикімнатній квартирі на столичному Печерську. У коридорі на стіні висять чорно-білі світлини, зроблені під час зйомок у стрічках її чоловіка, нині покійного кінорежисера Леоніда Осики. Навпроти — картини й колажі.
— Цей подарував Сергій Параджанов, — Світлана Олександрівна показує на один. — Зробив його за мотивом стрічки Осики "Увійдіть, стражденні". Ось по центру справжня суха квітка едельвейса, праворуч — моя фотографія в образі головної героїні фільму Марусі, а ліворуч — Гриша Гладій, який зіграв Авеніра. Два роки тому я поїхала в Єреван у справах. Хотіла відвідати там музей Параджанова, але не встигла. Повертаюся в Київ — і бачу, що цей колаж упав, рамка і скло розбиті. 20 років висів собі, а тут треба було розбитися! Мабуть, Сергій Йосипович образився.
Запрошує у вітальню в теплих жовто-помаранчевих тонах. Розповідає, що стрічка "Увійдіть, стражденні" подобалася Параджанову найбільше.
— Хвалив мене за роль Марусі, подарував за неї цю каблучку, — показує мельхіорову прикрасу з великим темно-зеленим нефритом. — А ще дав розкішну вишиту шовкову шаль. Через кілька місяців попросив її повернути — мав іти на ювілей Лариси Кадочнікової і не встигав купити їй гарного подарунка. Мені пообіцяв подарувати перлини. Я відповіла, що їх не ношу, й відмовилася. Тоді сказав, що зробить із каменя хрест і прикрасить його перлинами. При зустрічі навіть показував ескіз, але я подарунка так і не дочекалася. Подарунки у Параджанова на довго не затримувалися. Він дарував речі й на ходу вигадував неймовірні історії про них. Людина йшла з думкою, що їй дісталося щось цінне й рідкісне, а то могла бути звичайна вазочка. Якось знайомий приніс йому два металеві кухлі. Параджанов подарував їх першому ж гостю. Сказав, що їх виготовили на заводі його дядька.
Прийшов у довгій сорочці, з-під якої виглядали яскраві труси
Умощується на дивані, бере на руки спаніеля. Поряд лежать фотографії, папки з нотатками й рукописи.
— Сергій Йосипович мав надприродні здібності. Якось навіть зцілив мене, коли приїхав до Києва обговорити з Леонідом Осикою сценарій фільму "Етюди про Врубеля". Я зле почувалася — шлунок болів нещадно, ледь доповзла до нього в готель. Він почав про щось розпитувати, заговорив мене, а хвилин через п"ять цікавиться: "Ну то як, шлунок заспокоївся?" І дійсно перестало боліти! Сценарію до "Етюдів про Врубеля" він так і не зробив, написав лише кілька сторінок. Про Врубеля знав мало, бо ніколи книжок не читав. Казав: якщо читатиме, почне говорити чужими думками. Жартував, що вдома має лиш одну книжку, якою підпирає двері. Тому в сценарії не було епізодів із життя Врубеля, а самі враження Параджанова від його картин. Леонідові довелося дописувати сценарій самостійно, бо гарного сценариста так і не знайшов. Від цього фільм програв.
Із зошита випадають дві фотографії. На першій — молода Світлана Князева на тлі білої парасольки, на другій — вона з Параджановим та Осикою.
— Це ми у серпні 1986-го їздили до Сергія Йосиповича у Тбілісі. Тоді він вклав нас спати на ліжко, застелене червоним оксамитовим прапором, на якому було вишито герб Радянського Союзу. Вранці прийшов до нас, одягнений у довгу сорочку, з-під якої виглядали яскраві труси. Підійшов до вікна, підняв руки, потягаючись, а труси з нього впали. Задоволений своїм трюком і нашою реакцією на нього вийшов із кімнати. Потім пішли на ринок. Параджанов з усіма вітався, жартував. На вулиці до нас приєднувалися випадкові люди, на базар ми прийшли величезним галасливим натовпом. Він хвалив овочі і фрукти, над деякими знущався: "Дивись, який зморщений і сухий баклажан. А якщо б у тебе такий між ногами висів, ти б комусь був потрібний?" Продавці часто віддавали Параджанову фрукти безкоштовно.
Світлана Олександрівна згадує, що Параджанов наснився їй на сороковини:
— Замок на річці Кура, що протікає через Тбілісі. І от я гуляю тим замком, а всередині повно гарних килимів, картин, прикрас. В одному із залів сидить Сергій Йосипович. Я ж розумію, що він помер, тому запитую: "Ну як вам там?" А він каже: "Та знаєш, у принципі непогано. Одна біда — руками нічого робити не можна". А він же все життя ті колажі робив, щось вигадував, ліпив.
Світлана дописує книжку спогадів про чоловіка та його друзів. Розділ там присвячено і Сергієві Параджанову.
1961, 16 квітня — Світлана Князева народилася в Таджикистані у родині вчительки й токаря
1982 — вступила до Київського естрадно-циркового училища
1984, 2 січня — познайомилася з режисером Леонідом Осикою, за рік одружилися
1985 — познайомилася із Сергієм Параджановим на концерті грузинського подружжя Софіко Чіаурелі й Коте Махарадзе
1986 — знялася в кіно, зіграла роль Марусі у стрічці Леоніда Осики "Увійдіть, стражденні"
1991, 8 лютого — народила синів-близнюків Богдана й Олексія
2008, 12 вересня — отримала звання заслуженої артистки України
2 
1
Коментарі