— Люди часто думают, что у меня мужской характер. Но это не так. Некоторое время я занималась маникюром. Умею вязать крючком — дочке купальник сделала. Вышиваю картины бисером. Свекрови и маме подарила иконы, тренеру — лебедей, — каже 29-річна Оксана Чехместренко з Луганська. Минулого місяця стала першою жінкою серед водолазів-рятувальників в Україні.
Зустрічаємося з Оксаною опівдні на базі водолазів Державної служби з надзвичайних ситуацій поблизу столичного Північного мосту. Звідси є вихід до Дніпра. Жінка одягнена в коротку смугасту спідницю і рожеву футболку. На ногах — лаковані ботильйони з високими підборами.
— Люблю сукні й жіночне взуття, — продовжує. — Тренер іноді свариться за підбори, бо в мене й так великі навантаження на ноги. Взуваю спортивне перед складним кросом або змаганнями. Сьогодні була на трьох тренуваннях — із вільної боротьби, пожежної підготовки та змішаного виду спорту зі стрільбою, плаванням, кросом. Бігаю зі шкільних років.
Ольга переодягається в робочу темно-синю форму. Проводить невелику екскурсію територією.
— Катер "Відважний" побудували 1959-го. Досі нас виручає. На ньому вирушаємо на виклики, якщо до місця призначення легко дістатися, — заходимо на судно 20 метрів завдовжки. У трюмі працюють ремонтники.
— До грудня 2017-го жінкам забороняли працювати рятувальниками. Коли заборону відмінили, подала заяву на роботу, — розповідає Оксана Чехместренко. — Після школи хотіла стати військовою, але мама наполягла на фінансовому коледжі. Кілька разів пробувала влаштуватися на службу в Луганську. Отримувала відмови. Поїхала до Києва. Спочатку була продавщицею, потім працювала у фінансовій компанії. Весь цей час займалася спортом. На одному змаганні з бігу познайомилася з водолазом-рятувальником Володимиром Сковородкою. Розповів про свою роботу. Я зацікавилася, пішла в Київську морську школу. Там навчилася пірнати з аквалангом.
Оксана проводить на палубу корабля, який винесло на берег шість років тому. В ньому облаштували кабінети для навчання, каюти для відпочинку, диспетчерську.
— Тут не роблять поблажок жінці, — додає Чехместренко. — Хоча на уроках фізичної підготовки я не остання серед чоловіків. Можу підтягнутися на перекладині 30 разів. Фізична сила потрібна, щоб витримати спорядження вагою майже 40 кілограмів. А ще ж потерпілого витягти треба чи підстрахувати колегу.
Та фізична сила нічого не варта, якщо немає психологічної стійкості. Під водою час сприймається по-іншому. Легко втратити орієнтир. Обов'язково з колегами спілкуємося перед зануренням. Так оцінюємо стан одне одного. Намагаємося заспокоїти, коли бачимо підвищену емоційність або тривогу. Отямитися від паніки допомагає звичайний ляпас по обличчю. Дають і потерпілому, і рятувальнику, якщо треба.
Провела майже 100 годин під водою. Щоб почуватися впевнено, потрібно набрати не менш як 300. Витягати людей із води ще не доводилося. Однак походити річковим дном встигла. Найчастіше знаходимо там велосипеди, телефони, капці, рибальські сітки.
У кабінеті для навчання Оксана готує розчинну каву. До неї кладе на стіл пончики з глазур'ю.
— Щоб бути у формі, слідкую за харчуванням, — наливає в чашки напій. — Солодке люблю, але вживаю не часто. Завжди маю з собою банан і воду. О 14:00 запарюю 3 столові ложки вівсянки. Вечеряю чимось легким, нежирним. Можу добре поїсти, коли приїжджає свекруха й наготує смачного.
У Оксани є троє дітей — 11-річна Марія, Альберт, 4 роки, і 2-річний Євген. Виховувати їх допомагає чоловік. Він працює ремонтником.
— Я постійно в русі, — додає Оксана Чехместренко. — Прокидаюся о 4:30, бігаю. Потім веду дітей до дитсадка. Ввечері везу їх на заняття з вільної боротьби. Після цього сама йду на тренування. Лягаю після десятої вечора, як заснуть діти.
"Бойовики проводять навчання, потрапляють у житлові будинки"
До 2008-го водолаз Оксана Чехместренко жила в Луганську. Там залишилися родичі.
— Мама не хоче переїжджати до Києва через бабусю. Їй 90 років. Ще активна, але у квартирі точно не приживеться. Їй потрібен будинок, — говорить Чехместренко. — Молодшу сестру збираюся перевезти. Вдома роботу не знайде. За містом бойовики проводять навчання. Буває, влучають у житлові будинки чи газові труби.
У бабусі є українська пенсія — 1400 гривень. У мами немає. Живуть із того, що вирощують на городі. Їжджу до родичів нечасто. Мої діти важко переносять купу блокпостів і розбиті дороги.
2 
1
Коментарі