— Я виняньчила 12 чужих діток. Найважче в роботі няні — йти з хорошої родини, коли дитина виростає. Прив'язуєшся, як до рідних. А найгірше — коли діти бачать у тобі ворога, якого треба перемогти, — каже львів'янка 48-річна Валентина Михайлівна.
Вона 17 років працює нянею. Зустрічаємося на дитячому майданчику у львівському парку Івана Франка. Жінка огрядна, довге русяве волосся зібране в ґульку. Єдиний її син працює і живе у Польщі. Заміжньою не була.
— Ще 30-річною мене взяли за няньку в родину львівського бізнесмена. І буквально за півроку їхня 4-річна Настя пропала. Просто з дитячого майданчика. Я не помітила, як і куди дитина щезла. Батько підняв на ноги міліцію. Пообіцяв — якщо не знайдуть, мене кинуть в камеру до туберкульозних зеків. Настю побачили за 2 години в під'їзді одного з будинків неподалік. Казала, що її завела туди якась тьотя. Того ж дня мене звільнили і порадили не шукати у Львові роботи.
— Поїхала в Київ, заплатила кадровому агентству 1000 гривень, — продовжує Валентина Михайлівна. — Вони написали мені рекомендації і резюме. Одразу знайшла роботу. Працювала нянькою новонародженого хлопчика в одної співачки. Чоловік бізнесмен, має кілька автомийок. Мати дитину грудьми не годувала. Боялася, що обвиснуть. Я була з Єлисеєм щохвилини. Першою побачила його усмішку, як він сів, поповз, на мене казав "мама". Хлопчик спав в окремій кімнаті. Коли плакав, я вставала, годувала, перевдягала. Навіть ходили гуляти втрьох — я, дитина і мама. Матуся селфі з дитиною зробить і тікає додому. А я гуляю. Пішла від них через рік, бо важко цілодобово бути з немовлям.
— Мене хотів зґвалтувати п'яний батько хлопчика-інваліда, якого я доглядала, — згадує няня. — Мені тоді було 35. Його дружина з дитиною кудись поїхали, а він ввалився додому п'яний. Чіплявся, потім повалив на диван. Хотів роздягнути, але я вирвалася. Так і заснув зі спущеними штанами. Кидати роботу не хотіла, бо добре платили. Вдягнула його, накрила і нікому не сказала. Більше такого не повторювалося. Пропрацювала у них ще два роки.
— В одній родині мені дуже добре платили — 60 гривень за годину. Але батьки поставили умову — в усіх кімнатах мають бути відеокамери. Вони на роботі в онлайн-режимі бачили, як я з їхньою донькою граюся. Це було важко, бо мама часто дзвонила і питала: "Чому ви так мало дитині книжку читали? А чому так довго мультики дивилися? Скільки часу можна в туалеті сидіти?"
— Подружжя програмістів запросило доглядати 4-річних двійнят — Катрусю і Степана, — згадує Валентина Михайлівна. — Треба було завести в приватний садочок на півдня, приготувати їсти і бавитися до вечора. Діти були розбещені. При батьках поводилися добре, а мені на голову вилазили. У мою сумку кидали сміття й недоїдки. У кишені пальто наливали фарби. Раз залишилася в них ночувати, бо батьки поїхали на весілля. Діти мені в ліжко накидали дохлих джмелів і землі. Я поставила їх по кутках, насварила. Наступного дня мене звільнили. Діти поскаржилися, що я їх била головою об стіну.
Усі знайомі няні б'ють дітей по попі. Але тих, хто ще не вміє говорити. Бо старші одразу батькам розповідають. Від дітей часто заражаюся глистами, вірусними інфекціями. Мала воші й коросту. Прошу батьків оплатити моє лікування. Ношу з собою санітарну книжку. У двох родинах за їхній кошт здавала аналізи на СНІД і гепатит.
— За зароблені гроші допомогла сину придбати квартиру. Собі купила автомобіль. Зараз знову шукаю роботу. Хочу виховувати школяра. З меншими вже не впораюся. Вік не той.
3 
1
Коментарі