28 вересня письменник Дмитро Павличко відсвяткував 80-річчя. Привітати його в Національну оперу прийшли президент Віктор Ющенко, прем"єр Юлія Тимошенко, міністр культури Василь Вовкун і Патріарх Української православної церкви Київського патріархату Філарет.
— Тимошенко вітала зі сцени, подарувала квіти й поцілувала. Це для мене була велика радість. У залі сидів Ющенко. Я радий був бачити їх разом. Розбрат, який зараз триває в політиці, мені не подобається. Це ж трагедія наша.
Призначає зустріч на вівторок об 11.00 у дворі свого будинку на Хрещатику, 13. У сірому костюмі, нервово переступає з ноги на ногу. Букет із білих жоржин і червоних гербер брати не хоче.
— Заберіть собі! Вдома вже ніде ті квіти дівати. Понадаровували. От рідні нічого не дарують, бо вони — рідні. Приїжджають до мене, це вже подарунок.
Стає під аркою, показує свої дитячі фотографії.
— Трохи далі на Хрещатику є однокімнатна квартира. Її 1963-го мені дав секретар ЦК Компартії України Петро Шелест. Вона така мала, що ніде розвернутися. Коли був редактором журналу "Всесвіт", рідні допомогли зібрати трохи грошей та обміняти на трикімнатну в цьому будинку. Тепер живу трохи ближче до майдану. Наш двір мені страшенно не подобається. Надто шумно і сміття багато. По сусідству живуть дві вірменські родини, кілька пенсіонерів і бізнесменів. Ви їх не знаєте, середній клас. Дехто не здогадується, що я — письменник. Може, через це я з ними добре контактую. Сьогодні йшов Хрещатиком, назустріч — двоє перехожих. Я їх не знаю, а вони мені: "Дмитре Васильовичу, тримайтеся!" Я їм кивнув. Раніше хотів, щоб мене впізнавали, а тепер — тікаю.
Павличко має дачу в селищі Конча-Озерна під Києвом.
— Там колись жив письменник Леонід Смілянський. Після його смерті будинок дуже дорого продавали. Щоб купити, треба було заплатити і в руки, і поза руки. Віддав усі гроші, які на той час заробив, майже 100 тисяч карбованців. Тоді за ці гроші можна було купити 10 машин, а я купив будинок.
Із під"їзду вибігає онука Павличка — 22-річна Богдана. Махає рукою. Донька письменника — Соломія — втопилася у ванній 1999-го. Воду гріла колонкою, витяжка не спрацювала. Соломія наковталася чадного газу. Її доньці тоді було 12 років.
— Богдана приїхала в Київ із Лондона. Там закінчує економічну освіту. Дано, почекай! — гукає Павличко. — Ходи, сфотографуємося разом.
Богдану вдочерила молодша донька Дмитра Павличка — Роксолана.
— Син Роксолани — Данило вчиться у шостому класі. Уже підріс, тепер Роксолана хоче знайти роботу. Вона іспаністка. Знає мови, раніше працювала в юридичній конторі.
Дивиться на годинник. Іде до свого під"їзду, не прощаючись.
— Що зараз пишете?
Зупиняється.
— Якщо скажу, що пишу, то можу не дописати. Пописую філософські вірші. Працюю над історичною прозою. Залишилось її видати.
Каже, що поспішає, бо ще не досвяткував день народження.
— Ювілей — це вітер, який заходить у всі щілини життя і відкриває багато речей, які треба витримати. Лише жінка Богдана Павлівна помагає мені пережити цей знищувальний час. Вітальний факс англійською прислав екс-прем"єр-міністр Канади Брайан Малруні. Через нього я добився, щоб Канада визнала незалежність України.
Мене вітали Павло Мовчан, Роман Лубківський, Микола Жулинський, Іван Малкович, Іван Драч.
— Перед днем народження поїхали з ними до мене в село Стопчатів (у Косівському районі Івано-Франківської області. — "ГПУ"). Там у батьківській хаті живе мій брат Михайло, молодший на 10 років. Драч виступав у народному домі. Багато гарного про мене казав. Згадав, як я, будучи послом у Польщі, говорив польською і англійською мовами.
"Він став більш раціональним, вивіреним"
72-річний поет Іван Драч знає Дмитра Павличка півстоліття. — Не віриться, що йому вже 80. Це ж ой як багато! Тепер він став більш раціональним, вивіреним. Але спокійним ніколи не був і не стане. Дмитро гарячіший за десятки молодих письменників. І пише гарно, як у молоді роки.
2 
1
Коментарі