"Є що дітям у торбу покласти — і сиру, і сметани, і м"яса, і городини. Хто ще дітям поможе, як не батьки", — 59-річний Василь Юрченко із села Грушківка Кам"янського району на Черкащині має в господарстві дві корови, дві телиці й скільки ж телят. Власним трактором обробляє п"ять городів, землі — із півтора гектара. Іще тримає два десятки кролів, ростить сад. Із дружиною Тетяною, 53 роки, народили шістьох дітей.
Юрченки — колишні чемпіони Радянського Союзу. Василь 40 років тому просто зі студентської лави потрапив у збірну країни з греблі на каное. Він 12 разів переміг у союзній першості, виборов сім золотих нагород на чемпіонатах світу, двічі став призером Олімпійських ігор. Дружина — чемпіонка з греблі на байдарці. 1990-го продали 3-кімнатну квартиру в Херсоні і переїхали жити в село.
— Захотілося спокійного, розміреного життя, — душа в мене так і залишилася селянською, — Василь Петрович пригощає парним молоком. До горнятка подає шмат спеченого власноруч хліба. — Коровка, молочко, свіже повітря, усе цвіте, буяє. А в місті життя минає швидше. Я тут жив до шостого класу біля батьків, а школу закінчив у Жовтих Водах біля бабусі. Пішов на факультет фізики в Дніпропетровський університет, бо любив точні науки. Там записався в секцію боротьби дзюдо — зросту під 190, сили в руках було ого-го! Але бажання нюхати чужий піт і валятися по засалених матах пропало вже після кількох тренувань. Тому переписався на греблю — там і вода, і повітря чисте. На другому курсі мене попросили замінити хлопця з команди "Буревісник". Тренер казав: "Їдемо на чемпіонат України в Харків. Надій на тебе не покладаю, тому пупа рвать не треба, просто допливи кілометр до фінішу". А в мені амбіції, жажда перемоги потягла на подвиг. Так махав веслами, що збився з доріжки, залетів на чужу. Чуть зі змагань команду не зняли. Сам себе за свою немічність ненавидів.
Дали мені Біблію в подарок. Я, комсомолець, злякався і викинув її у вікно в поїзді
Із валізки виймає червоне полотно з медалями.
— Їх тут 51, більше п"яти кілограмів важать. Олімпійські храню окремо. Першу медаль чемпіона світу у 1973-му відвіз у Вознесенськ, подарував батькам покійного друга Василя Онощенка. Ми з ним вчилися в університеті, разом займалися греблею, мріяли про спортивні вершини. На одному з тренувань були високі хвилі на Дніпрі, він відстав від мене. А коли я повернувся, то побачив лодку вверх дном. Знайшли бідолагу тіки через два дні. Першу високу перемогу я присвятив йому, — витирає очі від сліз.
За кордон уперше потрапив у 1971-му.
— Поїхали у Фінляндію. Я був буквально шокований: одежа, інший товар лежать розкладені біля магазинів — і ніхто не краде. Люди якісь веселі, розкуті, а ми залякані, всього стидимося. На кожному кроці перевірки з КГБ. Не дай Боже, знайдуть у тебе порножурнал. Кар"єра тоді, щитай, відразу скінчиться. Дали мені там Біблію в подарок. Я, комсомолець, злякався, що виженуть зі спорту, і викинув її у вікно в поїзді.
З Олімпіади в Монреалі 1976-го привіз срібну медаль і Біблію.
— До нас приходили американські українці, розпитували про країну за залізною завісою. Одна з них, Надійка Черненко, була віруючою. Закохалася в мене. Приходила кілька разів у готель. Подарувала Біблію. Я вже тоді одружений був, перша дочка якраз народилася, коли я виступав у Канаді. Зважився вивезти Біблію — як призер Олімпіади мав недоторканність, як тепер кажуть. Сховав її у речах серед музичних колонок, які в Монреалі купив — тоді майже всі техніку в Союз везли. Валізу запечатав, і до Москви її ніхто не дивився.
Спортивну кар"єру Юрченко завершив після Олімпіади 1980-го, де посів третє місце. У Херсоні, звідки родом дружина Тетяна, отримали квартиру. До 1990 року працював тренером. Заробив 2000 грн пенсії.
— Старші Катерина й Олександр живуть окремо, мають сім"ї, я дід, — розповідає про дітей. — У 1990-х були чемпіонами України все в тій же греблі. Середній Іван тоже чемпіон, але серед юніорів. А найменші Віра, Богдан і Павло — старшокласники. На канікулах пасуть корів.
3 
1
Коментарі
1