Ольга Заремська ночує на вулиці

 

"Хочу грошей трохи заробити, а то навіть на хліб не хватає", — говорить 43-річна Ольга Заремська із міста Хорол на Полтавщині.

За фахом Ольга — швачка-мотористка. Приїхала до Києва чотири роки тому, бо в Хоролі не могла знайти роботу. На столичній Русанівській набережній збирає пластикові пляшки. Заробляє 20 грн за день.

— Чесно гроші хочу заробити, бо не привикла стояти з простягнутою рукою. Де я тільки не працювала — на заводі прибирала, на базарі торгувала, — палицею дістає пляшки, які плавають у воді. — Тепер молодших понабирали. Я без роботи осталася. Прочитала оголошення, що потрібні прибиральниці в торговий центр "Метрополіс" на Оболоні. Зібрала речі й поїхала. На роботу зразу взяли, бо їм трудяги потрібні. Поселили в 2-кімнатній квартирі на Троєщині. Нас там восьмеро жило. Усе спільне було — собі нічого купити не могла, бо мусила з усіма ділитися. Із получки кожного місяця додому слала 500 гривень, решту проїдала.

Із чоловіком розлучилася. Сина Артура, 15 років, Ольга залишила на свою матір 75-річну Анастасію Степанівну.

— Мама його доглядає сама. Батько помер у 50 років, — витирає засмальцьованим рукавом сльози. — Він усе життя стороїтєльом пропрацював. Хату нам встиг построїти. Коли штукатурив, казав, що тут не житиме. Мабуть, щось відчував. Через три дні помер — у мозку тромб утворився. Тепер Артур у нас за хазяїна — город скопає, скотину попорає. За ним усі дівчата бігають. Але він ні з ким не зустрічається, бо вчиться. Хоче стати адвокатом.

Отець Ігор раніше пив і коловся

Кілька тижнів жінка жила у благодійному центрі "Стефанія".

— Там бездомним дають поїсти, у душі помитися, переодягтися в чисті речі. Раз на місяць туди приходить перукар, то до нього чергу з самого ранку займають. Кожен день проводять службу Божу. Їхній отець Ігор раніше пив і коловся. Тепер поганих звичок позбувся.

Узимку цього року Ольга познайомилася з 53-річним киянином Петром. Він працює фельдшером у лікарні швидкої допомоги.

— Їхала з роботи. На Петрівці мені погано стало — серце схватило. На вулиці мороз, а мене у жар кидає. Дєжурна по станції дала мені таблєтку валідола і викликала "швидку". Приїхав такий високий гарний фельдшер, зробив мені укол. А тоді нишком тицьнув у кишеню свою адресу і номер телефону. Сказав, щоб приїхала. На другий день узяла пляшку вина і пішла до нього в гості. Через тиждень я  до нього переїхала. Він сам живе. Дружину шостий рік як поховав. Має доньку, вона живе в Канаді. Якось два місяці мене не було, бо їздила до сина. Як приїхала, Пєтя зрадів, обійняв мене і каже: "Думав, що ти мене забула". Зізнається, що любить мене, але одружуватися не пропонує. Іноді ночую в нього, іноді на вулиці.

×