29-річну Ольгу Неруш у селі Макишин Городянського району на Чернігівщині називають відьмою. Речі липнуть до її рук, наче притягнуті магнітом. Жінка вміє знімати біль.
Біля річки знаходимо півлітрову пляшку з-під горілки. Ольга набирає в неї води, закручує корком і витирає насухо. Потім кладе її на долоню і повертає руку вниз. Пляшка ніби прилипла. Ольга крутить лівою рукою в різні боки — пляшка тримається. Даю жінці свою мобілку — телефон прилипає.
— За справність апарата не відповідаю, — каже. Забираю телефон. — Енергетика в мене сильна. Годинника носити на руці не можу. Місяць-два побуде, а тоді то спішити, то відставати починає. Але тільки ліва рука в мене така, права — звичайна. До лівої все, окрім дерева, пластмаси і тканин, прилипає. Монети намагнічуються. Якщо трохи потримаю в руці, можу до лоба будь-кому приліпити, а до грудей праски прилипають. Щоб феномен проявився, повинна сконцентруватися на предметі й на місці, де вони контактують. Тільки відволіклася — предмет падає.
Каже, що руками знімає біль.
— Коли вчилася в Чернігові у м"ясо-молочному, а згодом у Замглайському ПТУ, хлопці в гуртожитку після перепою приходили до мене. Я їм руку то на лоб, то на потилицю. А нещодавно у знайомого з"явився великий флюс. Мати дала грошей, щоб з"їздив у лікарню, а він їх пропив. От і прибіг до мене: нарив у роті, щока розпухла. Потримала руку, аби відчепився. Наступного дня флюс прорвало. Я людей лікувати не беруся. Бо після того, як зніму біль, самій зле стає. Голова розколюється, температура піднімається. Тільки матері високий тиск іноді знімаю.
Запевняє, що ворожити на долю не вміє.
— Сиділи якось коло клубу — хлопці, дівчата. Я й кажу: "Щось смертю запахло". Через три дні мій дядько помер. Дівчата потім допитувалися, чи я щось відчувала. Ні, кажу, просто так ляпнула. Приємне ніколи не передбачається, тільки погане. Кілька років тому троюрідний брат ледь не задушив. "Таких відьом треба знищувати!" — стискав руки на моїй шиї. Після того я півтора місяця з синцем на шиї ходила. Пізніше, правда, перепросив. А до того, що називають відьмою, звикла.
Троюрідний брат ледь не задушив
— А звідки такі здібності? — цікавлюся
— Прадід від укусу гадюки шептав. Прабабуся по материнській лінії могла болячки заговорювати, звірі її розуміли. Поїхали якось зимою в ліс наші родичі по дрова. Аж глядь, вовк сидить під деревами. Полякалися. А прабабця до вовка: "Ти чого тут розсівся? Ану йди геть!" Вовк піднявся й пішов. Тварини і мене люблять.
— Вона така вродилася, — каже про доньку Марія Калениківна, 54 роки. — Ще коли підлітком була, у село приїхали два екстрасенси-чоловіки. Людей повен клуб набився. Вони викликали на сцену, гіпнотизували. Вийшла і Оля. Всі позасинали, а її не бере. Що вони не робили — марно. У 12 років несла ложки й розсипала. Кинулася збирати, а одна й прилипла до руки. Посильнішав дар, коли донька вогненну кулю побачила. Вона рухалася он звідти, з-за Снова, — показує рукою. — Серед ночі на лугу було видно, як удень. Ми спочатку думали, що хтось великим ліхтарем світить, у дачника мед краде.
Ольга вивчилася на майстра виготовлення ковбасних виробів, два роки працювала бухгалтером у сільській конторі.
— Врем"я було таке, що грошей не платили. То я пішла з роботи: вдома більше гектара землі, корова, порося, качки, кури. А з доходу лише мамина пенсія.
— У місто податися не хотіла? — запитую.
— Без житла і без грошей? Я в матері одна, і вона в мене. Батько жив окремо, помер. Лічної жизні ніякої — у селі чоловіки або малолітки, або п"яниці. Та й за роботою ніколи в голову важким думкам лізти.
4 
35413
Коментарі