17 серпня на Байковому кладовищі друзі та рідні українського письменника Олеся Ульяненка зібрались пом'янути покійного. Він помер торік від серцевого нападу. Йому було 48.
— Краще би він на тракторі їздив і ніхто його не знав, чим так рано в могилу лягти, — мати письменника 71-річна Катерина Василівна сидить на лаві біля могили. Ясно-сині очі запалі, почервонілі. Раз по раз утирає їх хустинкою. — Після смерті Олесь лише двічі снився. Одного разу молодим, красивим. Прийшов до мене й жаліється, що холодно йому. Вдруге — стоїть у воді й каже: "Мама, я без тебе не виберуся". Йду за ним у воду. Спочатку по коліна, а потім різко по горло води стало, — показує на шию. — Взяла його на спину й несу. Та так мені тяжко ніяк вийти не можу. Оце тільки пам'ятник дочекатися, щоб подивитися, й у могилу лягати. Що мені, старій інвалідці, жити. Оно з палкою ходжу.
Друзі письменника рік збирають гроші на пам'ятник. Могила забетонована й підперта дошками. Її застелили скатертиною та розклали поминальний обід: велика тарілка "оселедця під шубою", бутерброди зі шпротами, квашені огірки. Зібралися зо два десятка людей. Погода хмарна. Двоюрідна сестра письменника 52-річна Наталія Дворнік розкладає їжу по тарілках. Приїхала із Олесевою матір'ю з міста Хорол на Полтавщині.
— Олесь усе дитинство із блокнотиком пробігав, — згадує. — Усе щось писав туди. А ми вкрадемо в нього — ганяється за нами, сердиться. Ми сміємося, а він коли і плаче. А я малювала все. То дід одразу каже — цей буде писарчуком, а ця — художницею. Так і сталося. Викладаю малювання в художній школі.
Ульяненка знайшли мертвим у його однокімнатці в столичному районі Позняки. Її письменник отримав за сприяння президента Леоніда Кучми. Майно не приватизував, і після смерті воно дісталося дільничому міліціонерові. Рідні хотіли зробити у квартирі музей.
— Олеся знайшли абсолютно голим із п'ятикубовим шприцом у руці, — розказує колишня помічниця Ульяненка, письменниця Євгенія Чуприна, 40 років. Вона в тонкому светрі на голе тіло, джинсах і зеленому плащі. Спокійна, зрідка всміхається, говорить швидко. — Ми знайшли його 18 серпня, а помер Олесь о шостій вечора напередодні. Не відповідав на дзвінки, і я зібралася та приїхала. У квартиру пішов наш друг поет Дмитро Мамчур, а я чекала внизу. Двері до квартири були відчинені. Олесь лежав на животі так, ніби йому робили укол в сідницю. Інколи колов собі магнезію, коли тиск сильно підіймався. Казав, що допомагає якась жінка-медсестра з його під'їзду. Про нього казали, що він наркоман. Це смішно. Олесь так боявся уколів, що відвертався, коли кололи. Могли ввести будь-що, він не побачив би. Мінералку зараз вводять просту — і все, закупорка сосудів. А юрист каже, що експертизу так і не провели.
Серед присутніх — літератор Михайло Бриних із дружиною, режисер Володимир Тихий, із яким Ульяненко півтора року писав сценарій за своїм романом "Сталінка".
— Упевнена, що його вбили, — Чуприна стає трохи далі від усіх. — Олесь не раз казав, що в квартирі хтось ходить у його відсутність. Постійно погрожували йому. Казали, як тільки притихне все з комісією з питань етики та моралі (Ульяненка за роман "Жінка його мрії" звинувачували у порнографії. — "ГПУ") і про тебе забудуть — уб'ємо. Попереджав навіть: якщо щось станеться, щоб я перша у квартиру не йшла. Могли вбивство на мене звалити, бо нібито маю на те причини. Та які? Хто побачить мій дім, зрозуміє, що квартира та мені не потрібна. А проценти на прибуток від спільно виданих його книжок мені треба були, щоб гроші зберегти і йому на хліб давати. Він же як тільки отримував гонорар, усе протринькував одразу. З чоловіком я збиралася розлучатись. Чекали тільки, щоб до нас метро провели, щоб будинок подорожче продати й поділити гроші. Пішла б до Олеся. Я його шалено кохала. І він мене, — на хвилину замовкає, й очі наповнюються слізьми. — Так жалкую, що не встигла, — ладна поруч у могилу лягти. Тепер не піду, бо все одно нікого більше так не покохаю.
Ульяненко мав дружину, з якою прожив сім років. Хотів мати дітей.
— Яким Улян був письменником, ми ще оцінимо. А от те, що хлопець хороший, уже ні, — говорить поет Павло Вольвач, 47 років. — Із нього треба почати відкривати світу українську літературу. Пам'ятаємо, — перехиляє півчарки горілки.
1 
1
Коментарі