34 кілограми важить скотчмобіль 30-річного Олексія Ганшина із села Чмирівка Чигиринського району на Черкащині. Машину виготовив власноруч. Каркас ­зробив із труб. Деталі скріпив смужками з розрізаної пластикової пляшки. Кузов обмотав скотчем і помаранчевою плівкою для обклеювання меблів. Дно затягнув лавсановою тканиною. Скотчмобіль має спідометр і сигнал.

— Приїхав у Черкаси купити металеві труби, прилаштую ось тут, — Олексій Ганшин показує на багажник. Зустрічаємося біля літака у парку Перемоги.

Скотчмобіль має три колеса. Збоку на каркасі чорним маркером написано "СкотчМобіль". Спереду наклейка — "Пан сам склепав". На багажнику ще дві зі словами "Машини, що рухаються силою людини".

— Кручу педалі, як на велосипеді, — Олексій схрещує на грудях руки. Пальці трохи брудні від мазуту. — Моя комфортна швидкість — 25 кілометрів на годину. Наїздив майже 900 кілометрів. На трасі водії сигналять або дружелюбно махають руками. Думають, що це автомобільчик. Бо ж не видно, що кручу педалі.

До Черкас добираюся за дві години. Але з дому до траси треба подолати засипані гравієм 4 кілометри. На них іде 40 хвилин. У Черкасах місцями дорога ще гірша. Були такі ями, що боявся перекинутися. Кілька разів "носом" чіпляв землю.

Від села Ганшина до Черкас — 65 км. Раніше інколи їздив у місто на велосипеді.

— Боліли не лише руки, ноги, а й спина, шия, — продовжує чоловік. — На горищі в батька були старі журнали "Моделіст-конструктор". Побачив там веломобілі. Прочитав, що можуть набирати до 80 кілометрів на годину. Хотів зробити на трьох людей, щоб возити й картоплю. Потратив майже рік. Веломобіль вийшов розміром як легковик. Склав із велосипедних деталей: чотирьох коліс, трьох сидінь — одне спереду і два ззаду. Виїхав на дорогу і зрозумів, що задум невдалий. За ніч переробив його на лежачий велосипед. Це було те, що треба. Легко рухався і зручний для подорожей.

Цієї зими вирішив переробити лежачий велосипед на комфортнішу модель. Стояла якраз мокра й холодна погода. Почав конструювати захист від бризок на трасі. Тепер усередині не мерзну, бо від роботи ніг виділяється тепло. Буває навіть жарко. Їду без куртки. Холодно лише в обличчя. Поки не випав сніг, їздив і в чималі морози. В спеку тут буде прохолодно, як під деревом.

Олексій відкриває передню кришку, заскакує всередину. Зі скотчмобіля видно лише його голову.

— Є отвори для ніг, щоб задню швидкість включати. Просто ставлю ноги на землю й розвертаюся, — каже чоловік.

Веломобіль рухається тихо. Перехожі зупиняються, розглядають техніку.

— Ти диви — молодець! Я теж затятий велосипедист, а до такого б не додумався, — підходить до скотчмобіля 64-річний Антон Білецький, зазирає всередину. — Інтересна підвіска. Хар-р-роша техніка.

— Я ним щотижня їжджу в Черкаси й Чигирин по продукти. Машини не хочу, — говорить Олексій. — Лежачих велосипедів зробив на замовлення 25. Роз'їхалися по всій Україні. Сподіваюся відкрити власну фірму й виробляти такі веломобілі, як у Європі. Мої будуть дешевші, бо європейські коштують 8 тисяч євро. Олексій сідає в скотчмобіль. Плавно і швидко рушає на проїжджу частину. Вливається у потік машин. Водії поступаються дорогою.

Сусідами виявилися вбивці

На веломобілі Олексій Ганшин возить синьо-жовтий прапорець. Прикріпив його на помаранчевий ящик позаду машини.

— Жовто-гарячий колір вибрав не випадково, щоб було здалеку видно. Та й асоціюється з революцією 2004 року, — розповідає Олексій. — Я тоді навчався в технікумі Донецька, де народився. Стояв із помаранчевим шарфиком на мітингу. Мене тим шарфиком ледве не задавили. Я і ще кілька патріотів підтримували Ющенка. Нас називали фашистами. Ми були втіленням зла і всіх їхніх проблем. Мене не здивувало те, що тепер там відбувається. Такі настрої я бачив раніше.

У мене був вибір — переїхати на Черкащину. На хутір Буда біля Чигирина перебралися батьки. Але там погані дороги. А я вже тоді захоплювався веломобілями. З дружиною Каріною і старшим сином вирішили шукати інше місце. Знайшли на карті село в Херсонській області. До міста 10 кілометрів і гарні дороги. Коли переїхали, виявилося, що там живуть самі алкаші, колишні зеки, а наші сусіди — вбивці. У нас народився другий син. Каріна постійно сиділа вдома, і їй було несолодко.

2013 року Олексій із сім'єю переїхав у Чмирівку. Тут народилася донька Вікторія.

— Планую зробити і сімейний веломобіль, — додає Ганшин. — Вже є креслення двомісного веломобіля і причепа. Хочу змайструвати до кінця травня. З сім'єю приїдемо в Черкаси на велодень. Донька буде з нами всередині веломобіля, а хлопців везтимемо в причепі.

×