Олександр Високий роздає свої вірші в метро

 

Поет 52-річний Олександр Високий у столичному метро роздає буклети зі своїми віршами. Півмільйона примірників надрукував власним коштом. За рік роздав майже всі.

Заходить до ресторану "Швидко" у Броварах. На сидіння стільця розстеляє дублянку, щоб не змерзнути. Поправляє на шиї блискучу хустину.

— Коли бачу, що людина стоїть чи сидить без діла, простягаю буклет і кажу: "Читайте, кохайтеся і світ стане кращий". Спочатку люди дивляться з пересторогою, думають, суну їм рекламу. Як починають читати, оживають, розпливаються в усмішці. По реакції бачу, що поезія їм подобається. Мені це дарує задоволення. Жодна премія чи нагорода з цим не зрівняються.

Шкіряний портфель і чорний кашкет кладе біля себе. Нічого не замовляє. Каже, що не має грошей. Офіціанти скоса на нього поглядають, перешіптуються.

— У мене четверо дітей, усім треба допомогти. 23-річна Світлана вже вийшла заміж, живе окремо. Вона — талановита художниця. 16-річний Владислав та на 6 років молодші двійнята — Катя й Настя живуть разом із нами. Треба всіх одягти, нагодувати. Багато грошей йде на гуртки. Катя й Настя займаються  хореографією, вокалом і малюванням. Я в дитинстві грав на акордеоні, займався спортом. Золоту медаль мені не дали, бо директор школи був п'яницею і не встиг вчасно подати документи. Якби розвивав свої таланти, то вже був би другим Табачником.

Розповідає, що в збірці надрукував 15 віршів про кохання. На звороті розмістив свою фотографію та контакти:

— Отримав десятки тисяч дзвінків та есемесок. Одна дівчина написала: "Ніколи не думала, що чоловіки здатні на такі почуття". Інша — що я перевершив Рильського, Тичину, Сосюру, Симоненка. Один хлопець завдяки моїм віршам помирився з коханою.

У метро Олександр зустрічався з Лесем Задніпровським, Богданом Ступкою, покійним Лесем Сердюком:

— Випадково побачив співака Павла Зіброва. Кажу: "У мене є нормальні вірші. Давайте разом напишемо пісню". Він відмовився: "Я з будь-ким не працюю. У мене є свій автор — Юрій Рибчинський". Випадково моя збірочка потрапила до рук Іво Бобулу. У метро роздавав його студентці із музичної академії. Він запросив в академію. Говорив російською, на "ти" називав. Ми разом написали пісню "Колыбель моей любви". Потім написав для нього ще дві пісні "Вкрадене кохання" та "Я впаду к твоим ногам". Він мені за пісні гарні гроші платив. Ще кілька поезій надіслав Ігореві Ліхуті. Та про їх долю нічого не знаю. Може, Таїсія Повалій їх на концертах виконує. Та я туди не ходжу, бо квитки дорогі.

Усі вірші Олександр присвячує своїй дружині 47-річній Таїсії:

— Ми познайомилися весною. Тоді був похмурий вечір, ішов сніг. Я побачив її на зупинці трамвая і пробрався ближче до неї. Почав говорити про місто, погоду, попросив номер телефону.

Має дві збірки: "Любовь как мир безбережна" та "Кохання безмежне, мов світ".

×