"Тепер я не революціонер, — усміхається 40-річний киянин Олег Бойко. — Я двірник і депутат райради". Чоловік відсидів 3 роки й 9 місяців за участь в акції "Україна без Кучми".
Олег Бойко одягнений у вишиванку, шкіряний жилет, брюки в смужку. На лівій руці — золотий браслет. Перебинтованою правою тримає чорну папку.
— Ось, указ N21. Віктор Ющенко нагородив мене орденом "За мужність" ІІІ ступеня. За заслуги в державному будівництві, — дістає з папки папірець. — Спочатку представляли на Героя України. Подав і район, і ЖЕК, у якому я працюю. Але, враховуючи, що затверджували документи в адміністрації мера Черновецького, думаю, ці люди поміняли папочку.
Орденом, пояснює Олег, оцінено його участь в акції "Україна без Кучми". Вона, спрямована проти тодішнього президента Леоніда Кучми, розпочалася 2000-го. 19 її учасників засудили.
— Організаторів було багато, а сіли тільки ми, — каже Бойко.
Каже, що має два ордени "За мужність".
— Першим мене нагородили 2004-го, в ЧК, — пояснює. — Ну, в "Червоній калині". Це загін, який захищав помаранчеву революцію. Туди входило 500 людей, готових віддати життя за Ющенка, Юлію Володимирівну і юду Мороза. Переважно силовики-есбеушники, грушники, емведешники. Я там був заступником начальника штабу.
За словами Олега, загін забезпечував порядок на Майдані.
— Ходили на діжурства по місту. Багато за Партію регіонів приїздило людей із ножами, з мєст нє столь отдальонних, де й я побував, — усміхається в вуса. — Ми забирали ножі, по шиях, бувало, костиляли. На міліцію не надіялися.
— Самому не діставалося?
Коли зачитували вирок, я облився олією й підпалив себе
— Я своє получив, коли після "України без Кучми" вибивали покази на вищих чиновників. А тепер виходить, той, що вибивав, — замголови СБУ! — вибухає Бойко. — Покази на нинішнього голову Верховного суду вимагали, Василя Онопенка, тоді опозиціонера.
Розповідає про початок арештів опозиції. Вони розпочалися 9 березня 2000-го, в день народження Тараса Шевченка.
— Я 13 березня зайшов до товариша на вареники. А по телевізору показують, що вже всіх в"яжуть. Поїхав у штаб соціалістів. Юрія Луценка, який обіцяв заховати мене в Криму, не було. Вінський каже: "Олеже, йди додому. Через три дні будеш Героєм України". Я пішов. Пішки, бо в мене дві гривні в кишені було, — уточнює.
Удома на Олега Бойка чекали співробітники СБУ. Судові засідання, каже, тривали майже півтора року. Увесь цей час перебував у слідчому ізоляторі СБУ та Лук"янівському СІЗО.
— Жінка з сином два тижні жили на вокзалі, бо стидно було сказати на заводі, що я сиджу. Потім оселилася у друзів. А тоді СБУ зрозуміло, що перегнуло палку, натиснуло на директора "Агромашу", де я працював. Виділили 11 кв. м у трикімнатній квартирі, де жив та вмер якийсь туберкульозний дід.
Вирок заарештованим у справі 9 березня оголосили 2002-го.
— Коли зачитували, я взяв олію, облився й обклався газетами. Нам у камерах дозволяли готувати їсти, олія була, — пояснює. — Олег Бурячок, УНСовець, двері в клітці держав, щоб "Беркут" не вломився. А я себе підпалив. Дружина була в залі судових засідань. Знепритомніла, — згадує.
Йому на допомогу кинувся нардеп Михайло Волинець.
— Тушити, а вони думали, що визволяти, — зазначає. — Два ребра йому зламали. Руслан Зайченко, ще один підсудний, швидко накинув на мене куфайку. Раніше він робив у пожарниках.
Олега засудили до 3 років ув"язнення, "за масові заворушення". Відправили до полтавської колонії.
— Приїхав на зону в вишиванці. Змусили зняти. На День Незалежності вивісив прапор. То замполіт підійшов і сказав: перенесіть у красний уголок.
Олег зауважує, що в"язні ставилися до нього непогано.
— Мені ж вмінили 71 потерпівшого беркутівця! — посміхається. — У тюрмі ще хотіли додати 8 років за "хлібний бунт". Людям передають сало з дому, а хліб у столовій взяти не дозволяють. І сало в столову брати також.
Олег зібрав 500 підписів під зверненням до начальника табору. Каже, за це потрапив до карцеру.
За час ув"язнення Бойко втратив роботу в відділі постачання на "Агромаші".
— Довелося брати кирку в руки й годувати сім"ю. Працював на будівництві.
2006-го його обрали депутатом Дніпровської райради від БЮТу. Досі, як й інші засуджені "України без Кучми", не реабілітований. Мешкає з родиною в гуртожитку колишнього "Газводоканалу". Працює майстром дільниці ЖЕКу N408 на Воскресенці.
— Керую дівчатами-двірничками. Дивлюся, з ким зачепитися за правду. Із ЖЕКом гризусь, бо дурять. Кажуть, двірники получають по 3–5 тисяч. Брехня. У мене штат укомплектований наполовину.
— Президентського ордена куди подів?
— Лежить у шкафу. Хай буде пам"ять для сина. Коли на сесії робитиму голосну заяву — вдягну.
На останок питаю про травмовану руку.
— Та засунув, куди не треба нормальним людям, — сміється. — То оце 380 і вдарило. Не хватало мені грошей, що працюю майстром, то вирішив ще й електриком.
1967, 6 лютого — Олег Бойко народився в с. Юрківка Звенигородського р-ну Черкаської області
1985 — Закінчив Чигиринський сільгосптехнікум, за фахом бухгалтер
1985–1987 — служив на Забайкаллі, старшина танкової роти; одружився з бухгалтеркою Оксаною; вступив до УНА-УНСО
1993 — закінчив із відзнакою сільгоспакадемію в Києві; народився син Богдан
2000 — участь в акції "Україна без Кучми"
2003, грудень — вийшов із Полтавської колонії N64
2004 — організував Спілку політв"язнів
2006 — обраний депутатом Дніпровської райради в Києві
2007 — нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня
2 
35413
Коментарі
1