42-річний Олег Алекса з міста Вінниця володіє мережею туристичних баз в Україні. Останні десять років професійно займається мотоспортом.

— Мотоцикли в мене з дитинства, бо батько був професійним гонщиком, у перегонах за Союзу представляв чехословацький завод "Ява". Мені заборонив сідати на мотоцикл, бо сам кілька разів після падінь опинявся між життям і смертю. Лише раз, 1981-го, дозволив узяти участь в ендуроперегонах. Тоді це був прикладний вид спорту. Учасники за певний час мали проїхати до 400 кілометрів гірською та лісистою місцевостями. Кидали гранати, стріляли із гвинтівки. Я на першому ж колі перевернувся — того дня йшов сильний дощ. Упав рукою на розколений глушник. Шрам й досі залишився, — закочує рукав сорочки на лівій руці. — На трасі різне буває. Кілька років тому на перегонах у Західній Україні місцеві жителі познімали орієнтувальні таблички. Багато спортсменів заблудилися, бо поїхали в інший бік. А був випадок, що хлопець з Івано-Франківська розбився на смерть. Збився із траси у горах, заїхав в ущелину, а там — провалля.

Два роки тому Олег Алекса переміг у всеукраїнському чемпіонаті. У жовтні цьогоріч повернувся з першого міжнародного ралі-рейду в Індонезії.

— Був там єдиним представником із країн СНГ. За участь у змаганнях заплатив 3 тисячі доларів. Не знаю, у скільки обійшлося б транспортування мотоцикла. Поміг московський друг, у Сінгапурі він керує відділенням банку. Узяв такий же, як у мене, КМТ в оренду в якогось азіата. За чотири дні проїхали острів Нуса Лембонган од краю до краю. А це ж тропічний ліс, ігуани лазять — красота! Правда, дуже вологий клімат. Нам спеціально проклали перешкоди. Були й розривні мости, і дошки на піддонах — щось типу гойдалки. Тому якщо запросять у кіно зніматися каскадером, то я вже профі, — сміється. — Під час перегонів жили в наметах. Їсти готував сам. Привіз свій рис, американські сухпайки та спеціальні таблетки для нейтралізації води. Перед вильотом ніяких уколів від болячок азіатських не робив — не мав на це часу.

Я на першому ж колі перевернувся

У перегонах Алекса посів 17-те місце.

— Самому там сумно, із рускоязичних же нікого не було. Я англійську погано знаю, у школі вивчав німецьку. Уже як вертався в Україну, спізнився на свій авіарейс в сінгапурському аеропорту. Буквально на дві хвилини! Доки зрозумів, що мені ті азіати пояснювали, літак злетів. Застряв на сутки прямо в терміналі. Довелося дзвонити послу України в Індонезії. Кажу жартома йому: "Може, пачку сигарет украсти, щоб мене депортували?" Добре, що грошей при собі трохи мав, купив квиток на наступний рейс.

Каже, дружина 42-річна Ірина не перечить його захопленню мотоспортом.

— Звикла, що мене немає вдома на кожні вихідні. А от своїм синам поки що не раджу ганяти. Старший, 24-річний Олексій, працює юристом, ніколи цим не цікавився. Середульшому, 11-річному В"ячеславу, купив спортивний байк, та потім відмовився від цієї ідеї. Забрав, нехай себе в боксі спробує. А молодшого 7-річного Юрія в хокей віддам.

1966, 16 квітня — Олег Алекса народився у Вінниці в родині мотоспортсмена

1977 — займається у вінницькій боксерській школі "Спартак"

1981 — виступив у чемпіонаті з мотокросу в Коломиї

1986 — отримав звання майстра спорту СРСР

2006 — переміг у всеукраїнських ендуроперегонах

2008 — посів 17-те місце в міжнародному ралі-рейді в Індонезії

×